Як я обісрався, або мітинг на підтримку курсу Президента.

     

Багато хто з шановного панства, мабуть, вважатиме мене запроданцем і рагулем, але я все ж розкажу вам одну історію з мого життя. Відбувалось це у Києві, якогось року якогось числа під час якихсь незрозумілих мітингів невідомо якої синьобілої партії.
      Одного літнього дня, прогулюючись у тіні під густими заростями вулиці Прорізної, близь якогось управління по релігіям чи що там іще, зустрів я свого давнього придавнього товариша. Той ввічливо розпитав як справи, чим займаюсь і т.ін.. Я, звісно ж, перепитав у нього, незважаючи на те що мені теж пофігу. Так і зав'язалась розмова. Спочатку Андрій, дізнавшись що я працюю в одному із інститутів НАНУ, та що ця робота пов'язана з літературою. запропонував курнути косяка, якого витягнув зі звичайнісінької пачки з-під Парламенту.  "Парламєнт куря живьош нє зря", - виринув чомусь слоган у підсвідомості. Ми відійшли праворуч від проїзної частини і в тихому куточку, та все ж таки на видноті, стали потягувати чергуючись запашний димок коноплі. При посередництві задушливої спеки мене розвезло на всі сто, через що я чомусь не дуже то усвідомлював що відбувається, і мені  стало здаватись, що за нами стежать двоє мусорків, які стояли неподалік нас. Андрій мене трохи заспокоїв, він авторитетно сказав, що ці двоє підійшли щойно, і що не могли навіть бачити як ми тут курили, проте "ізмєна" не полишала мене ще довгий час. Після того, як ми покурили по одній цигарці, рушили в бік Хрещатику, аби взяти парочку форнетті, ну щоб перекусити, самі розумієте. Розмова все зав'язувалась більше і Андрій розповів мені, що зараз іде на мітинг Партії регіонів, де обіцяють 150 гривень за чотири години помахування стягом. Спочатку я відхрестився і сказав що це бандити і це неприпустимо, та після розмови з товаришем, який також противник цієї партії, зрозумів, що це вже не так і страшно, тимпаче мій стяг може взяти хтось інший.

Сьогоднішня революція загнулась ...

Сьогоднішня революція загнулась не встигши розродитись. Передчасні роди, спричинені масовим побиттям студентів, винних у якому стали чомусь шукати в високих урядових кабінетах, призвели до того що дитя не витримало агресивного середовища і дало дуба. У першу чергу не вижило дитя під назвою "революція" через те, що занадто мало виношене в лоні матері, а вже потім через те, що його не тим кормили. Перша причина мабуть таки неорганізовіаність та відсутність лідера якому б довірилась основна частина вийшовшого на вулиці студенства. Ще однією з причин слід назвати, мабуть, те що революція носила вузькополітичний характер, бо замість того, щоб вимагати зміни влади, вона чомусь стала вдаватись до незрозумілих закликів відставки уряду і Президента. Ці високі державні інституції теж якимсь чином відносяться до влади, але не як реальна влада, а швидше як символ влади, бо скажімо Президент, яким х..єм він би не був, є лиш фотомордою на стіні відомчих кабінетів. І чи буде ця фотка з простреленою головою, а чи буде вона з підписом ЗК - наглості та зухвалості цього підстаркуватого бюрократа вона не применшить.

Роздуми про патріотизм, або як убити дракона в собі

   

Ми живемо в часи інформаціократії і ЗМІ сьогодні насправді не четверта влада, а перша, саме вони визначають наші бажання, думки і переконання, хоча владні еліти, з другого боку, визначають напрями діяльності цих засобів. Стосовно інформації, то ми завжди отримували її під наглядом т.зв. еліти - вожді, старійшини, жреці і ін. сильні нашого світу визначали що і як ми повинні засвоїти, яку інформацію і кому можна отримати а яка - зась. Прості смертні ніколи не знали кухні творення цієї інформації, і по мірі віддалення вас від інфоцентру, кількість, правдивість, а заразом і якість інформації яку ми отримували знижувалась. Та у будь-якому випадку сукупність інформації робила своє - створювала сутність яку ми називаємо особистістю, і усі наші погляди, переконання насправді не були "нашими", а тільки відображенням закладеної в наші мізки інформації, у кращому випадку - її трансформацією у гіршому ж - взагалі відзеркаленням.

Секс совок і гомофобія

   

Секс...Секс - доволі цікаве слово, на яке, більша половина народжених в Сересері, реагують доволі неадекватно. Його говорять переважно пошепки з певною іронічною посмішкою на вустах, його не говорять перед дітьми, та й узагалі ця тема у нас є таким собі неписаним табу. А що ви хочете від людей, які родились в країні де сєкаса не було? Досі пригадую той відомий (тому що перший) телеміст з Америкою (здається з Бостоном), де середньостатистична радянська жінка вперто балакала до мікрофона що "сєкаса у нас нєту", і вона мала рацію, бо його у нас дійсно не було. Розумію, що багато хто почне зараз мені перечити, розказуючи про те  звідки ми з вами взялись і т.ін., але взялись ми з вами із радянських роддомів,  і зачали нас у звичайнісіньких совкових хрущовках і сталінках, або шевченківських рустикальних хатках. І всьо там нормально було...

Тоталітаризм як пізнє сектантство

Ці тоталітарні секти на зразок комуністів, фашистів, монархістів, нацистів чи націоналістів уже забембали, пора створювати секту пох..стів. Ні з однієї сторони я цілком нормально ставлюсь до націоналізму як ідеології, але не як ідеології тоталітарної, націоналізм може бути присутнім у вихованні, в освіті (наприклад вивчення історії в школах) але аж ніяк у державній ідеології у формі чітко вираженого тоталітарного законодавства. Стосовно комунізму, то він, безумовно можливий, але тільки тоді, коли керуватимуть машини, коли нас вирощуватимуть як овощі (згадаймо "Матрицю")...Монархізм же взагалі смішний на сьогодні, адже навряд чи хтось (хтось психічно здоровий) повірить у божественну сутність потомків середньовічних розбійників на зразок Каролінгів, Меровінгів чи Габсбургів. Щодо нацизму, як крайньої форми націоналізму, то взагалі мовчу, адже навіть відкинувши масові вбивства євреїв, про які багато хто кричить, що вони не були присутніми в історії ІІ світової, - нацизм ідеологія ворожа за своєю сутністю, адже вважає що одна нація вища за інші. Нацизм, на відміну від інших ідеології на сьогоднішній день присутній в державі Ізраїль, наслідки чого ми бачимо в новинах щодня, і взагалі, якби не підтримка світового співтовариства, то "расово-нечисті" сусіди цієї держави не залишили б мокрого місця від ізраїльської "нациської джамахірії". Такого життя як в Ізраїлі, прихистку неонацизму, я б наприклад не хотів, уявіть собі, жити, щодня думаючи чи наступна ракета розминеться з моєю хатою і чи не буде вона начинена злосними бактеріями, хімічною отрутою чи ядрьоною бомбою купленою в недалеких російських генералів...

Коментарі з приводу перемоги правих партій в Норвегії

Правий рух, безумовно, в сучасній Европі набирає оберти, і це не секрет, інша справа чи варто радіти цьому тимчасовому явищу що насправді зупинить хід прогресу? Я так думаю, що захоплення правим радикалізмом і консерватизмом в таких прогресивних країнах як Норвегія пройде доволі швидко, адже громадяни які звикли до певних свобод, отримавши натомість консервативний вакуум будуть неприємно вражені. Не менш неприємно вдарить по цих же людях спроба герметизації, яку несуть в собі націонал-радикалісти, бо коли ти закриваєш ворота для емігрантів, то прийдеться закрити і в зворотньому напрямку, та й навряд чи норвежцями вдасться залатати всі дири в сферах, де норвежець не захоче працювати, особливо коли мова йтиме про роботи які традиційно прийнято вважати важкими чи брудними. Тому, шановні пані і панове, не тіштесь просуванню консерваторів до парламенту Норвегії, бо консерватизм в сучасних умовах це серйозний крок назад в плані тих свобод які досягло людство. У першу чергу це серйозний наступ на свободу слова та свободу совісті, бо при всій повазі до націонал консерваторів та радикальних націоналістів, без наступу на ці свободи така ідеологія довго не протягне. Консерватори сьогодні налягають саме на політику рееміграції, та обмеження еміграції, але це не єдине обмеження яке пропонують консерватори, і що найголовніше - це обмеження є краплею в морі серед ущемлень свобод громадянина зокрема і людини загалом. Вдумайтесь тільки у значення самого слова «консервація» і все стане зрозумілим, адже консервація – це зберігання в певному стані без змін (грубо), а коли немає змін, то немає поступу, немає прогресу.

ЕС та Янукович (комент)

Ми дійсно ментально близькі з росіянами, особливо в плані чиновників, думаю ніде у світі більше не найти таких байдужих та безвідповідальних чиновникв, що без хабаря навіть сраку зі стільця не підіймуть. Та з другого боку така ментальна близькість, навязана нам північним сусідом протягом століть, чи не основна причина, чому нам потрібно якомога швидше віддалятись від цього болота під назвою РФ. Я розумію що головна причина цього є також і дебільна кремлівська влада, на чолі з кагебешником, але нам то що??? Нехай зі своїми гебешними властелюбцями росіяни самі справляються і приєднуються після цього до великої Европи, а нам вистачає своєї бандитської влади, яка може й цивілізується після вступу до ЕС. Я не знаю чому Віктор Хвйодоровіч вирішив зближатись із Европою, але якщо його наміри дійсно щирі, то колись йому за це памятник спорудять...Володимира ж канонізували, чи не так??? І ніхто сьогодні не натякає на бандитську сутність останнього, чи на нехристиянську поведінку і т. ін.

Коменти з приводу українсько-російських взаємин

Яка Рашка "заботлівая стала"...Що ж ви нам газ то безкоштовно не качали, чого ж чорноморський флот не віддали, чому палки в колеса засовуєте від часів створення держави Україна??? Я от дивлюсь на цей Кремль і диву дивуюся - якщо ціни на газ встановлювати найбільші в Европі, то вони за економічні інтереси не думали, а коли відчули заднім місцем що скоро наіде буде тулити свою недолугеньку напівбраковану продукцію, яку вони так хочуть захистити залізним занавісом, то тут починаються казки про економічні інтереси. А взагалі, для середньостатистичних обивателів основними інтересами є дешева та якісна продукція на прилавках магазинів та достойна оплата праці, що можливе тільки в умовах ЕС і є повним антиподом МС, мета якого захистити ринок від якісного західного продукту, що може витіснити другосортний російський. Для прикладу давайте візьмемо російські Джиґулі і европейську Шкоду, ціна якої в рамках европростору така ж як Джиґулів у нас, проте різниця між ними як між трактором і космічним кораблем. Така ж різниця у якості б.я. іншої продукції. Я, наприклад, купую каву, яку привозять з Італії - вона набагато смачніша і якісніша (ті що пють каву зрозуміють про що я) за аналогічну каву випущену в Україні- більше того, я її купую дешевше, незважаючи на те, що італійську потрібно ще довезти, включити в її ціну інтерес водія, митників на українському кордоні і т.п. витрати...В італії така кава у двічі дешевша за український аналог, хоч роблять її на такому ж заводі із тої ж самої привозної продукції, та й робоча сила у нас вдесятки разів дешевша .

Евроінтеграція по українськи, як вибір між танками і геями.

 

Ніколи не думав, що питання вступу України до Евроунії може мати стільки протирічь, зокрема у поглядах простого українського обивателя на цю здавалося б давно вирішену проблему. Найбільше дивує, а іноді й лякає реінкарнація совкової риторики з приводу нашого приєднання до "загниваючого Заходу". Та чи совковою є ця риторика питання доволі спірне, оскільки Росімперія, як формація азійська за своєю сутністю завжди намагалась переконати проевропейську частину своїх громадян у тому що Европа це зло, що тільки Русская Праваславная манархія єдиноправильна і богоугодна. Але якщо в часи батюшкі царя та безпросвітньої темноти кріпацької а пізніше посткріпосницької Рашки протиставлення православія католицизму було цілком

прийнятним, то з приходом більшовицької влади таке протиставлення себе вичерпало через атеїстичність Капаесесу на чолі з батюшками Лєніним і Сталіним. З появою нової російської формації під назвою СССР поганий імідж заходу створювався за допомогою підконтрольних ЗМІ та "залізного занавісу", який став своєрідним непроглядним заслоном для середньостатистичних громадян страни савєтав.

Ми не бидло - бидло не ми?

Мене завжди захоплювали євреї, ну в тому плані що вони ніколи не забувають своїх, більше того, ви вбєте одного жидка, а вони звинуватять вас у вбивстві ледь не цілої нації. От подивіться на цей центр Візенталя, який чітко виконує закон "око за око зуб за зуб", вишукуючи пристарілих дідків, які вже й забули про ті давні часи,  якщо й були дійсно злочинцями, а не стали жертвами чергового єврейського міфу. От українців сталінці поклали мільйонами, навіть десятками мільйонів - і натомість жодного відповідного центру, жодного прізвища злочинців - одні герої Совєцького Соузу.

Державна влада як узаконений тероризм

         

Нещодавно я дивився якийсь американський фільм, звичайну американську стрічку, які переважно не дивлюсь. Не подумайте, не тому не дивлюсь що я прихильник антиамериканізму чи один із тих хто вірять що світом править таємна ложа, швидше, як написав один мій товариш - " миром правит не тайная ложа, а полная лажа", просто не дивлюсь останнім часом художнє кіно, ну не вставляє. Так от, цей фільм, а включив я його під час реклами на каналі Мега, де йшов якийсь науково-популярний фільм, вразив мене настільки що дививсь я його до наступного рекламного ролику на цьому каналі, а через 10 хвилин перемикнувся знову щоб побачити продовження.

Привид бродить по Вкраїні, привид тоталітаризму.

   

У цей постівський час, я про час посткомуністичний, постмодерний, посттоталітарний, постіндустріальний, пост- пост-..., нам іноді здається що ми справжні хазяїва природи, що ми подолали звірські інстинкти, що ладні жити в новому світі, де є свобода і взаєморозуміння, де свобода совісті і право вибору не дешеві декларації, а реальні блага сучасного світу, які ми разом з вами дотримуємо.
     Та чи дійсно так усе ладно в нашому домі, чи справді ми позбулись тоталітарної свідомості, чи можемо жити в свобідному інформаційному просторі, чи можемо бути віротерпимими, толерантними, цивілізованими (в европейському розумінні цього слова) вкінці кінців? Чом ми йдучи по вулиці спокійно кидаємо недопалок на асфальт, при цьому нарікаючи на те як у нас брудно, чому переходимо дорогу в місцях де це не передбачено, або на переході під час горіння червоного ліхтаря, чому посьогодні намагаємось хоч щось прихопити з собою на роботі, будь то клаптик рубероїду, канцприладдя, ксероксний папір а чи газету за минулий рік. У нас злодійська свідомість, скаже хтось, і, мабуть не помилиться, оскільки з часів заснування сересеру живемо при справжній бандитській владі. Ні не подумайте, я не хочу зараз обговорювати теми зразка "Януковіча на нари" чи т.п., я про те, що із часів Жовтневого перевороту країною правлять кримінальні елементи, а героями для простого народу вони тсали набагато раніше - згадаймо Довбуша, Коліївщину, та й навіть тих же козаків, в Росії бандюків на зразок Стєнькі Разіна чи Дубровського. У нас в крові присутня певна анархічність, певний спротив владі, якою б вона не була (монархічною, пролетарсько-тоталітарною, демократично-олігархічною і ін.), ми завжди "живьом по законам другім". Може, скаже хтось: "дуракам закони нє пісани", але тут насправді ситуація зовсім інша, бо не можна дураками і синонімічними термінами назвати народ, що дав світу Пулюя, Сахарова, Гоголя і Достоєвського, Короленка і Булгакова, Шевченка і Українку, вкінці кінців, зрештою, якщо копнути глибше, то виявиться що переважна більшість Европейських мислителів та винахідників мали українське коріння. Так у чому ж тоді причина нашої нецивілізованості? Питання мабуть риторичне, бо наша нецивілізованість, у першу чергу у відсутності цивілізованості, отака, панове, абракадабра...

Історія як засіб шахрайства та безумовного закріпачення.

         

Чимало суперечок останніми роками навколо політики, у нас в державі не цікавиться політикою хіба що...та ні...всі цікавляться у тій чи іншій мірі. Політика там, політика тут, політика в телевізії, політика в газетах, всупермаркетах, на білбордах посеред міста та й вздовж автострад, на парканах сіл і містечок, скрізь і всюди вам намагаються впарити політичну ідею, завдяки якій вас безбожно облапошать. Хтось скаже, що час такий, але це неправда, бо час такий був завжди, нам завжди намагались впарити в мізки якусь хрєнь, завжди пропонували підтримати того чи іншого доброго пастиря, який нам обіцяв подовжити ланцюг, або попустити гайки в ярмі. І ми з вами йшли за ним, іноді зі зброєю в руках, іноді з бюлетенями, а деколи тупо без зброї на танки, намагаючись втопити в крові ворога свого пана, хоча варто було б втопити його самого.

Сльози буття, або як не бути схожим на інших.

Усім нам довелось родитись в Странє савєтов, хотіли ми того чи не хотіли. Нічого такого на перший погляд, країна як країна, яких навкруг...хоч греблю гати. Та ця країна, незважаючи на всю свою реальність обєктивну виглядала доволі фантастично. От беру до рук видання 89 року із гучною назвою "Антиутопии ХХ века", вгорі меншими синіми літерами такий собі епіграф - "Фантастика 2" (досі не знаю що вона означає). Така собі дивна антологія (дивна як для 89 року, коли совок може уже й загнивав та ще не остаточно розклався) що містила романи і повість трьох майстрів жанру антиутопії: Замятіна, Гакслі й Орвела. Читаю Замятіна - ... твою мать, Гакслі - та же х..ня, відкриваю Орвела - Гамерика й голі баби...совок совок совок...навкруг совок і більш нічого...Жах, та найбільше вражає те, що ця фантастика майже ідентична нашій радянській дійсності, ну вражаюча тотожність, хіба що назви лідерів та ін зашифровані і замість совкових імен на зразок Даздраперма чи Владлен тут номера. Повість Орвела тут вирізняється дещо, оскільки ферма більше нагадує часи розбудови сересеру. Вражає те, що основою цих антиутопій, вірніше наскрізною ідеєю їх, навіть я б сказав обєднавчою ідеєю став займенник "ми", що мав затмити його близнюка в однині. Суспільства що описувались у цих фантастичних романах були майже ідентичні тоталітарному совку, учасниками, чи то пак заручниками якого ми з вами були в недалекому минулому.
     Чому я згадав ці романи, які читав ще в підсвинкуватому дитинстві, а напередодні перекладаючи книги, проріджуючи їх на полиці в кімнаті, щоби відібрати непотрібні та відложити до загашнику? А згадав тому, що сьогодні хочу привернути увагу шановного паньства до насильного заганяння всіх без виключення у загальноприйняті кліше, про намагання держави, якою б вона не була, створити ту антигуманну єдність під вищезгаданою назвою "ми". Щоб ніхто не вирізнявся з толпи. Взагалі то тоталітарність тих чи інших суспільств найкраще простежити пустивши по вулиці екстравагантно і неординарно вдягнену людину, якщо на цю людину, яка відрізняється від основної маси будуть звертати особливу увагу то ступінь тоталітарності високий, якщо ж не звертатимуть уваги, то суспільство доволі вільне і не заяложене тоталітарними комплексами. У тоталітарному суспільстві бути "як всі" - вища міра блаженства, і чим менше ти вирізняєшся від усіх тим ти нещасніший і самотніший - що синоніми. Які мають бути усі, було окреслено на чергових зїздах, продумано партією і урадом...
       Ніколи не хотів бути схожим на інших, отакоїї...дійсно, завжди намагався відрізнятись. Розумію, що відрізнятись потрібно розумом, але намагався відрізнитись дурістю, а що поробиш, якщо розуму не настільки багато як дурості, щоб за його допомогою бути інакшим, зрештою дурість - це відсутність розуму, що абсолютно прирівнюється до того, щоб я відрізнявся серед інших розумом, але про що то я? А я про те що розум і дурість речі співставні, якщо й не ідентичні.
      Одна із книг Нового Завіту говорить, що той що має розум зможе порахувати число звіра. Цікаво говорить книга, проте не зовсім зрозуміло, чому три шестірки і що взагалі є то шість -  магічне число, чи проста літера що вказує на імя когось от число 6 в кирилиці співпадає з літерою "з" - літерою з якої починається дане слово, цікавий збіг, чи не так? Буквоїдство взагалі цікава катавасія, тут аналізуючи кожну букву, кожне слово, словосполучення чи речення у тексті можна дійти неймовірних висновків, особливо це стосується древніх текстів написаних мертвими, напівмертвими архаїчними мовами.

Хвороблива сутність патріотизму

  Я не люблю їздити громадським транспортом, особливо в міських автобусах чи то пак маршрутках, але іноді так складаються обставини, що приходиться сідати в ту чи іншу маршрутку, щоб уникнути дощу чи банально встигнути кудись. То ж сьогодні я відмовився від  мокнення двадцять хвилин під дощем на користь п’ятнадцяти хвилин в задушливому смердопахнючому «Богдані». Як завжди з гучномовців лунала якась попсова мелодія, в даному випадку когось із представників українського шоубізнесу. Доволі дивно, заходячи в маршрутний транспортний чути українськомовну пісню, тому на відміну від інших разів я став вслухатись у те, що лунало із динаміків. Коли закінчилась пісенька якоїсь співачки з доволі дивною назвою (не то Лама не то Антилопа) по радіо продовжилась раніше розпочата розмова з одним із представників націоналістичної партії. Інтерв’юер щиро доказував правоту своїх доводів, переконуючи у тому, що націоналізм, та ще й зразка початку минулого століття, – єдиноправильна та єдиновірна політична ідеологія для сучасної України. Голослівні гасла, якими швиряв дядько направо й наліво, спочатку викликали у мене подив, а пізніше й невимушений сміх.

Гомо звірус, або кому вигідна ворожба людська.

   

 Ніколи не думав, що Україна, якої так прагнули наші батьки, з мрії перетвориться на таке чудовисько яке ми маємо сьогодні. А починалось то все з мрії про те, що ми побудуємо незалежну державу з заможним суспільством, громадянам якого заздритимуть усі близькі й далекі сусіди. Я згадую ті романтичні часи - пізні 80-ті, коли відроджувалась українська національна ідея, коли ми вірили в те, що житимемо в новому українському домі, де буде соціалізм із людським обличчям, натомість отримали капіталізм зі звірською мордою...
    Ми живемо в суспільстві, де спокійно без докорів сумлінь і правових наслідків можна убити людину, де свобода совісті означає право вільно і головне безперешкодно (юридично) обманювати людей, шарлатанити, наносити тілесні і моральні ушкодження. У нас стало моральною нормою, коли лікар не надає медичну допомогу хворому, коли сумнівається в тому що отримає достатній хабар. Ми звикли до думки про те, що міліціонер може ограбити "похлєщє" рафінованого злодія, а у випадку коли вам буде потрібна допомога того ж таки мєнта ви будете ним зігноровані, ну якщо не заплатите згідно прейскуранту або не є його начальником безпосереднім чи опосередковано. Навкруг нас гори сміття, і ми з вами не гребуємо тим, щоб викинути чергову порцію його в місця для цього не призначені, ми не нестимемо упаковку морозива чи цукерки до смітєвого кошика, а просто і безсовісно викинемо його будь-де. Це наслідки совкового минулого, скажете ви, але це не зовсім так, оскільки нас учили зовсім іншому...

Плач на розвалинах Бандерленду

 

Тоді...у 1991 році разом з закатом доби "совєтіко" ми мріяли про свій Бандерленд від Сяну до Дону, про міфічну, омріяну поколіннями свободу про те як нам віддадуть казкове золото Полуботка, як наша діяспора повернеться додому інвестуючи доляри в економіку, про фазенду "хоч би в оренду"...Пройшло двадцять з гаком років, опісля того щасливого дня, як ми зуміли віддати свій безцінний голос у скарбничку нашої незалежності, як почали будувати свою вільну Україну, але...дехто скаже що віз і нині там, застряв десь в совку, дехто скаже що ми посунулись назад, ще інші стверджуватимуть що у нас побільшало свободи, вільнодумства і ін благ. Де ж правда, хотілося б розібратись??? А давайте спробуємо...

Гітлер Сталін і дєнь пабєди.

 

Якось так уже історично склалось, що період травень-червень є періодом загострення суперечок між просталінськими і проукраїнськими, антирадянськими силами. Основною причиною цього стало мабуть те, що це період між т.зв. "днем перемоги" і днем нападу нацистів на совітів.
  Найгостріше у таких суперечках, як завжди стоять питання хто краще Сталін чи Гітлер, а також яка з існуючих на той час систем (радянська чи німецька) була кращою для українського народу. Якщо, наприклад, узяти військовий час, то , безумовно, звірства чинені і одною і другою злочинними організаціями (СРСР і Третій Райх) можна списувати на військовий час, на конюнктуру, на непорозуміння та садиські наклонності (вибачійте за русизм) рядових учасників подій, але якщо взяти межі перед війною і після неї, то вимальовується чітка злочинна вертикаль капаесесу, організації яка чинила геноцид і звірські убивства во імя соціальної справделивості, якої так і не добилась за 70 з лишнім років існування.

Божевільні думки вголос

Куди не глянь доводиться бачити постійні заклики до спротиву владі, скрізь пишуть про ті чи інші форми правління, будь то демократія, анархія, монархія і т ін. Одні закликають до стабільності, інші до відвертого непослушанія і спротиву, інші говорять що такий спротив має організувати сам народ ітдітп.
Хотілося б розібратись де собака зарита, кому потрібно те чи інше, і чи можливі б.я. революційні чи еволюційні зміни в Україні без згоди на те політичних (злочинних апріорі і не тільки в Україні а і в усьому світі) еліт. А давайте розберемось із тим, що ми із вами мали в історії (недалекій історії яку ще не встигли сфальсифікувати остаточно). А мали ми з вами декілька спроб незалежності, мали декілька спроб зміни ладу, але все це було зроблено не нами, а нашими сусідами, а українці? - українці завжди приймали ті правила які давала влада, і завжди приймали ту владу, якій вдалось нас відбити в іншої. Народ завжди був інертним і безхребетним, і якщо приймав участь у тих чи інших політичних чи військових ігрищах, то тільки на чиїсь стороні, на стороні того чи іншого хитруна-володаря, що захотів всєм владєті. Будь він українцем росіянином чи німцем - без різниці - завжди бувши противником, опонентом і тираном для простого народу.
Сьогодні нас із ваи знову намагаютьзя розділити на частини за етнічним, лінгвальним,політичним чи б.я. ін принципом. Одні ведуть на марш антифашистів, хоча самі є фашистами, інші організовують мітинги опозиції, хоча насправді є частиною тієї ж антинародної влади, будучи всього лиш меншим злом. А ми з вами ідемо (ідемо переважно за гроші, або просто через те, що заблудились) на ці дійства, накаляємо ситуацію, іноді віримо в ці дебільні ідеї настільки, що готові один одному голови розбивати, деякі готові організувати чергову бійню во імя того чи іншого спритника що назвав себе вождем. Надіюсь, що таке не призведе до бійні зразка 40-х, коли брат убивав брата во імя дурнуватої ідеї рівності та братерства...
Ми не можемо з вами усвідомити що немає протирічь між русскоязичними і україномовними, що не варто бити в голову опоненту тільки через те, що він за Партію Регіонів, що не жиди винні у наших з вами негараздах чи москалі, а є тільки ми і вони. МИ - народ, люди на яких тримається уся ця наволоч, працею яких користуються усі ці вожді, будь то регіанали, свободівці, камуністи чи ін. -істи...
Ось до прикладу марш антифашистів??? Які в сраку антифашисти??? - а хто тоді фашисти? трудяги на зразок вас із іншого регіону, бо вони говорять іншою мовою? А може варто придивитись поближче, може слід глянути на буржуїв, які відібрали ваші фабрики і заводи, що захопили землі, ріки, озера і моря, що побудували собі замків у курортних зонах за рахунок нашої бідності. Подивіться уважніше, вони йдуть попереду маршу антифашистів, їм вигідне ваше протистояння, їм потрібно, щоб хлоп-хлопу голову розбивав, щоб ви бились за храм, за бюлетені, за вивіску державною чи регіанальною мовами...
Бандера чи Сталін, Хмельницький чи Ян Казимир, Пьотр чи Мазепа ??? А посрати...так панове, посрати, нехай історики розбираються хто що робив, хто чим займався, у будь-якому випадку кожен із них був простою людиною, не святим, а зухвалим грішником, який вирішив що має право бути вищим серед рівних, не слід серед них вигадувати кумирів, бо жоден із них не був ідеалом...Більше того, правди нам уже не довідатись, оскільки уся наша історія (не тільки наша) так сфальшована і переписана, в угоду царям вельможам і володарям, що там правдою і не пахне.Так же фальсифікується наша сучасність...

Я от згадую одного дядька, який прийшовши на урок (а були то часи радянські) у якості ветерана. Довго він розказував усякі нісенітниці про війну, довго вихваляв партію і уряд (так було треба), але якось, через два три роки у приватній розмові відверто сказав, що ніякого геройства насправді не було, герої рад союзу срали в штани під німсецькими танками, і забували метнути гранату у відїжджаючий танк, що давив гусеницями їх однополчан що не встигли заскочити до рову...а герої...герої, сказав він, це ті, що зуміли у цій бойцні вижити і не убити жодної людини, а не ті, хто в екстатичному стані, зумовленому переважно неперебоним страхом, лягали під гусениці танка чи прикривали грудьми дуло кулемета дзота...
Тому ражду вам ігнорувати усякі призиви до боротьби, не йти один проти одного на заклик чергового хитровиїбаного вождя, а будувати дім, виростити сина і посадити дерево...а далі...далі надіятись на боже провидіння...ну десь так...

Немитий союз чи вільна Україна?

Найбільшою загрозою для України на сьогоднішній день є Росія. Не держава РФ, не Путін зі своїм гебешним апаратом і не Митний союз зі всією економічною та політичною непривабливістю, а сама "русская інтернациональная ідєя", яка не визнає права на існування інших націй, окрім російської політичної нації.

Ми часто говоримо про геноцид, що чинила Рашка протягом століть свого існування, та не всі сьогодні хочуть визнавати його, оскільки геноцидом називають тільки геноцид, чинений проти євреїв, вірмен та ін. націй, що носив виключно етнічний (етноцид).

Україна і українці ж зазнали іншого геноциду, а саме національно-політичного геноциду, коли знищували не етнічних неросіян, а тих, хто виокремлював себе серед підданих чи то Русскаго царя, чи Савєцкай рассіі.

Історія України: реальна наукова та писана окупантом

Я уже неодноразово говорив про те, що останнім часом офігіваю від політики нашого уряду в плані відродження імперських совкових традицій, особливо стосовно Другої Світової, яку уже знову починають називати ВВВ... жах...

У чому ж це проявляється, скажете ви? А у тому, що майже на всіх без виключення каналах почали зявлятись давнозабуті радянські кінострічки пропагандонського характеру. Здавалося за десятиріччя незалежності суспільство призабуло про жахливі "Молодиє гвардіі", про вигаданих Кашевих із Касмадемянскімі, про "за родіну за сталіна", так ні, ця напвімертва субстанція знову оживає на екранах ТВ, у підручниках з історії (відредагованих новою недалекою владою) на сторрінках провладних і проросійських (що синоніми) періодичних виданнях та книгах. Можна було б багато говорити про цю т.зв. інформаційну продукцію, що виливається тоннами мукулатури та годинами ефірного часу, але не хочеться згадувати відомі Калєснічєнкапісія, профінансовані північним сусідом, чи зловісні вампірські саги Бузіни іже с нім.

Чесний бізнес як оксюморон.

Так сталось, що на минулих виборах я не голосував, вірніше я це робив цілком намірено, оскільки на сьогодні не бачу реальної сили, яка б ішла туди (у ВР) з мето щось змінити в позитивну для мене (для нас) сторону. Хочу запевнити, що ігноруватиму цей псевдовибір завжди і голосуватиму тільки у тому випадку, коли зявляться політсили, що говоритимуть (у своїх програмах) про реприватизацію та націоналізацію стратегічних обєктів, я уже не говорю про ресторани, магазини та інші обєкти малого бізнесу (будь то торгівля, обслуговування чи виробництво), той сектор економіки, який іще називають чесним бізнесом, а підприємців (малих підприємців) - чесними бізнесменами...

Я розумію, що таких насправді не буває, бо "легше верблюду пролізти...аніж багатому увійти..." та й словосполука "чесний бізнесмен" не що інше аніж оксюморон, щось на зразок рафінованого і обїждженого "веселий цвинтар".

"Семь бєд одін атвєт", або кому на Русі жить харашо...?

Найбільшими проблемами Росії, як запевняють деякі дослідники, є "дуракі і дарогі". Цю крилату фразу кому тільки не приписували і Гоголю і Салтиковцу-Щедріну і ін. російським митцям проте не важливо хто сказав, важливо що це правда.

На запитання "чому у вас такі дорги? " ми доволі часто любимо відповідати: "тому що ми бідні", а чому бідний - як правило - бо дурний...народ скаже - як завяже.

Та не зовсім про дороги і бідність йтиме мова, я хочу привернути увагу шановного панства до іншої проблеми, причина якої мабуть, у тому що ми не просто дурні, а дуже дурні і живемо в такій собі "странє дураков", вічно надіючись знайти "полє чудєс"...ну штоб нє работать і била калбаса і сєльодка (бажано) і водка (обовязково), а мова піде про ...про памятники України.
Цікава на перший погляд тема, особливо на наших постсовєцьких теренах. А так сталось, що ми із вами (хочемо того чи ні) живемо на постсовєцьких просторах, і дураки з дорогами не тільки проблема Росії, а наша теж. Та давайте бліже к тєлу, як говорять наші сусіди москалі. А цікава ця тема, у першу чергу, мабуть тим що ніде в світі, мабуть, немає стільки різнопланових, іноді ідеологічно несумісних памятників як у нас. От приміром візьмемо типову ситуацію, де в звичайному, на перший погляд, західноукраїнському селі можуть стояти памятники Степану Бандері та якомусь продажному поліцаю-НКВДшнику що воював із підпіллям, або поруч із могилою воїнам УПА (могилу як правило відновили в постсовєцькі часи) стоїть памятник радянським воїнам "визволителям" що загинули від рук "националістічєскіх бандітов". Рядові здавалося б факти, а як підкреслюють наші з вами глупства.

Карта Київької Русі

Вперше з картами я зустрівся в ранньому дитинстві, десь у 1-2 класах, коли перебираючи купку книжок, що валялись на полиці помітив маленьку книжечку синього кольору з назвою "Малий атлас мира". Не скажу що я відтоді став регулярно туди заглядати, але став періодично доставати батьків, щоб ті мені показували де там Москва (сталіца нашєй родіни), Київ, Львів чи Івано-Франківськ. Найбільше мене особисто приваблювала політична карта, оскільки там, на відміну від географічних для мене було  все зрозумілим і простим - кордони чітко окреслені пунктирними межами, країни розфарбовані у різні кольори, області, краї, республіки...усе просто і зрозуміло. Географічні чи б.я. інші викликали у мене більше відрази аніж зацікавлення, навіть попри те, що мені намагались пояснювати де там гори, де низовини, де ріки моря й океани. Великою й неозорою тоді мені здавалась наша Батьківщина (наша батьківщина Радянський Союз, писали у букварику). Дивлячись фільми і мультики про полярників я мріяв колись зробити маленький кораблик і доплисти річкою до моря, а ще краще до Північного льодовитого океану, який здавався мені н6еймовірно таємничим.

Державна мова

Взагалі, держава повинна дбати про державну мову у першу чергу, оскільки і робочі місця і податки і ще багато іншого дуже залежать від використання держмови, адже інформаційний продукт у першу чергу мовленнєвий. У випадку, коли на території держави використовуватиметься мова іншої держави, то використовуватиметься і мовленнєвий продукт цієї держави, оскільки він апріорно якісніший буде, бо там більше носіїв цієї мови. У нашому випадку таким конкурентом виступає Росія - держава більша фі заможніша, а отже, у випадку вільного використання двох мов в Україні буде використовуватись російський мовленнєвий продукт, тобто ми втратимо ринки дублювання кінофільмів, втратимо шоу-бізнес, вірніше він залишиться і продаватиме російську попсу, хоча могли б самі виготовляти такий продукт...У ранні 90ті (та й у пізні) ми мали доволі розвинутий український шоу-бізнес, згадаймо Територію А з її майже стовідсотковим україномовним продуктом, популярність учасників якої нічим не поступалась російськомовним виконавцям. Так чому ж далі пішло все шкереберть??? а мабуть тому, що не було відповідної держпідтримки, тому, що на ринок ТВ прийшли олігархи-олігофрени для яких російська фєня є рідною мовою, а підстаркувата курва - прімадонною. Безумовно, я немаю нічого проти тьоті Алли, навіть скажу більше, цілком тверезо оцінюю її талант та внесок у музичну культуру совка та рашки, але по-перше сьогодні це уже історія музики (незважаючи на гіперактивний шоубіз, який веде бабуся), а по-друге це не українська естрада не укркультура...
А що ж робити для того, щоб повернути популярність українській пісні, українськомовному контенту на ТВ, українським перекладам у кіно і т. ін? Тільки серйозна державна політика (фіскальна політика) зможе врятувати ситуацію, оскільки конкурувати з росмовою буде вкрай складно, у першу чергу через те, що набагато більша кількість мовців, а це безумовно більші тиражі, що здешевшує саму продукцію. Окрім державної підтримки мусить бути також споживацький інтерес, люди повинні усвідомити, що купуючи своє вони приносять прибуток своїй державі, а не сусідній, і ці гроші (податки у першу чергу) підуть на розбудову держави, на підручники дітям, на лікарні, на автошляхи і ін. інфраструктурні проекти (ну, ті гроші що не вкрадуть).

Хрещення Русі

Хрещення Русі, як і саме існування великої держави Київська Русь - маячня, оскільки у ті часи не могло бути жодної централізації на територіях, які помилково сьогодні вважають землями Київської Русі. А Володимирова влада, якщо й поширювалась за межі Києва, то максимум у межах сьогоднішньої області, ну декількох прилеглих до неї районів відсили. Що ж до самого християнства на території сучасної України, то воно почало своє поширення в часи апостольські, і уже в ІІІ ст. н. е. відома т.зв. Скіфська єпархія. Щодо Володимира, то тут слід, мабуть, швидше говорити про його хрещення, а не Русі, чимало жителів якої уже були охрещені, та й достатньо було язичників, юдеїв, мусульман, а якщо до цього додати те, що Скіфська єпархія проіснувала аж до ІХ ст. то міф про Володимирове хрещення взагалі втрачає здоровоглуздість та правдоподібність. Це проста казка, замовлена князівським агітпропом, які прагнули загарбати побільше земель...Українські християни, як доленосну подію відзначають хрещення Русі Св. Володимиром. Це справді було чудово, проте, до того було ще й Аскольдове хрещення, а дехто з дослідників вважає, що можна виділяти й хрещення киян, здійснене св. Ольгою. Навернення до Христа мешканців Русі відбувалося довго по Володимирові, й не завершене ще й досі.

"Освобождєніє Європи"

Мене лякає, що з кожним роком все більше і більше просочується у медіа міф про Велику Вітчизняну Війну та "неоціненний" вклад батюшки Сталіна в освобождєніє Європи от фашизма. Ця реінкарнація культа лічності останніми роками стає все більш зухвалішою та всюдисущою, адже якщо іще вчора щось подібне можна було зустріти виключно на сайтах шовіністичних проросійських організацій, то уже сьогодні ця пропаганда поширюється ледь не всіма засобами масової інформації. Майже всі без виключення загальнонаціональні канали постійно транслюють радянські агітпропівські сумнівної естецької вартості стрічки, або сучасні російські, суть яких та ж, хіба що морди на екрані інші. З кожним днем нас намагаються все інтенсивніше та наполегливіше переконувати в особливості совєцької побєди у тому що вся Европа чекала на наших горе визволителів, у тому що доблесті та честі радянського солдата немає меж, що ми принесли мир і спокій в Европу.....

Російський монархізм і Україна

"Мы верим, что всем народам новой Европы теперь ясно, что только полное разделение России-СССР на ее составные части раз и навсегда избавит Европу от вечной опасности и разрушения со стороны Москвы… Русских необходимо запереть в рамки старого Московского княжества, откуда началось продвижение московского империализма..." — Пётр Краснов.
Взагалі то Краснов доволі суперечлива особа, як і зрештою усі монархісти, яких я не зовсім розумію, бо якщо іще можна зрозуміти принципи теократичної монархії, то принципи престолонаслідування на сьогодні є абсолютно божевільною ідеєю. Тут можливі два варіанти - або це люди що мають безпосереднє відношення до тієї чи іншої династії, або придурки. Ні, не подумайте, я не хочу нікого образити особисто, але скажіть, будь-ласка, як можна всерйоз сприймати людину, що в ХХІ столітті вірить у маячню про богообраність тієї чи іншої влади, чи може хтось іще вірить у те, що імператори, царі, королі походять від Зевеса, Юпітера чи приміром Геркулеса...???
Але давайте облишимо монархію з її прихильниками і підійдемо до самого Краснова зокрема і Росії загалом. Дане висловлювання Краснова, навіть якщо це і не блеф, дуже і дуже протирічить його принципам, тому, за що він боровся, навіть у лавах вермахту. Це людина, для якої Рашка від північних морів до Індійського океану - життєве кредо, для якого єдність і неподільність "Святой Русі" - первинне благо. Це один із тих, кого можна вважати ворогом України і українства, адже сама суть Рашки зводиться до заперечення існування незалежних держав на теренах Евразії, принаймні в межах совко-словянського блоку.
А тепер давайте знову повернемось до монархістів...Ця секта, якщо можна так виразитись, а як я розумію можна, оскільки політичною течією такі угруповування назвати важко, бо базуються вони виключно на вірі в непогрішимість монарха, в його чистоплотність династичну та походження від Давида, Августа, Артура, Геркулеса...так от, ця секта не визнає інакомислія, не визнає свободи, не визнає нічого нового, вона вкрай консервативна та закомплексована, вони ладні до б.я. компромісів, навіть з совістю, вірою в Бога, з оточенням задля досягнення мети - хворобливої ілюзії. Тому для тих, хто вважає себе українцем, приналежним до нової політичної нації, створеної на демократичних принципах новітнього часу монархія смертеподібна, вона носій одвічного зла, оскільки українство завжди, від часів своєї появи було противником монархії, її ворогом, Україна ніколи не мала своєї національної династії, бо в часи монархічні (домодерні) не мала державності. Тому у виборі монархії потрібно відмовитись од України в першу чергу, і приєднатись, мабуть, до якихсь Африканських чи Близькосхідних країн, бо в цивілізованих країнах Европи чи Америки монархії як такої не існує вже давно...І не потрібно заливати щось на зразок того, що подивіться на сучасні королівства чи імперії Европи, як вони гарно живуть, бо немає таких, та ж Англія, чи то пак Великобританія не монархічна держава, а демократична, те ж стосується і Швецій, Нідерландів і ін. -ландів, де монархія збережена у якості музею, а не як одна з гілок влади.
А що ж Краснов, а Краснов, як і інші монархісти був більшим злом для самого факту існування Української республіки аніж більшовики на чолі з Іосьом Вісарйоновичем. Якщо так грубо розібратись, то Біла Армія, як само "Бєлоє двіженіє" загалом не сприймало новостворені республіки на території колишньої Російської імперії. Ми сьогодні ганемо Сталіна за знищення нації, за голодомори, розстріли інтелігенції, але при всій своїй злющості та україножерливості ідея української державності втілилась саме завдяки йому і при його правлінні, саме він, а не російські імператори (незважаючи на свої титули та права на Польщу) перший обєднав Україну в єдину державу від "Сяну до Дону". Не подумайте, я не комуніст і не прихильник Сталіна з більшовизмом, навіть більше, але ці на перший погляд панегірики Сталіну - своєрідне застереження від примордіального зла яким є монархія. Але, незаперечним фактом злющості та україножерливості монархій є Емські укази, Валуєвські циркуляри, закріпачення українців, які при б.я. монархії були "хлопами" чи "халопами"...
Тому, панове монархісти, ви визначтесь, будь ласка, хто ви є - монархісти чи націоналісти, бо не може бути монархіст українським націоналістом, як і націоналіст монархістом оскільки національне визволення України це одвічна боротьба проти монархів і монархії. І не потрібно радіти висловлюванню україноненависника, яке якщо і оригінальне, то сказане зовсім не з русоненависницьких міркувань, а швидше викликане як реакція спротиву проти більшовиків, або з якихсь інших міркувань...