Державна мова

Взагалі, держава повинна дбати про державну мову у першу чергу, оскільки і робочі місця і податки і ще багато іншого дуже залежать від використання держмови, адже інформаційний продукт у першу чергу мовленнєвий. У випадку, коли на території держави використовуватиметься мова іншої держави, то використовуватиметься і мовленнєвий продукт цієї держави, оскільки він апріорно якісніший буде, бо там більше носіїв цієї мови. У нашому випадку таким конкурентом виступає Росія - держава більша фі заможніша, а отже, у випадку вільного використання двох мов в Україні буде використовуватись російський мовленнєвий продукт, тобто ми втратимо ринки дублювання кінофільмів, втратимо шоу-бізнес, вірніше він залишиться і продаватиме російську попсу, хоча могли б самі виготовляти такий продукт...У ранні 90ті (та й у пізні) ми мали доволі розвинутий український шоу-бізнес, згадаймо Територію А з її майже стовідсотковим україномовним продуктом, популярність учасників якої нічим не поступалась російськомовним виконавцям. Так чому ж далі пішло все шкереберть??? а мабуть тому, що не було відповідної держпідтримки, тому, що на ринок ТВ прийшли олігархи-олігофрени для яких російська фєня є рідною мовою, а підстаркувата курва - прімадонною. Безумовно, я немаю нічого проти тьоті Алли, навіть скажу більше, цілком тверезо оцінюю її талант та внесок у музичну культуру совка та рашки, але по-перше сьогодні це уже історія музики (незважаючи на гіперактивний шоубіз, який веде бабуся), а по-друге це не українська естрада не укркультура...
А що ж робити для того, щоб повернути популярність українській пісні, українськомовному контенту на ТВ, українським перекладам у кіно і т. ін? Тільки серйозна державна політика (фіскальна політика) зможе врятувати ситуацію, оскільки конкурувати з росмовою буде вкрай складно, у першу чергу через те, що набагато більша кількість мовців, а це безумовно більші тиражі, що здешевшує саму продукцію. Окрім державної підтримки мусить бути також споживацький інтерес, люди повинні усвідомити, що купуючи своє вони приносять прибуток своїй державі, а не сусідній, і ці гроші (податки у першу чергу) підуть на розбудову держави, на підручники дітям, на лікарні, на автошляхи і ін. інфраструктурні проекти (ну, ті гроші що не вкрадуть).


Окрім фіскальної політики потрібно проводити іншу політику - політику заборони на загальнонаціональних каналах недержавної мови, вимагати обовязкове дублювання усіх телепрограм українською мовою, а то ми уже дожили до того, що діснеївські мультики як і інша голівудська продукція неадаптована для українськомовного простору. Це ж абсурд якийсь виходить, бо моя дитина, як і більшість українських дітей не розуміє про що йдеться в мультику (а статистика стверджує що у нас 2/3 - українськомовне населення) - якась примусова русифікація, і скажіть після цього, пане "сірий кардинале" що мовленнєва проблема є надуманою і роздутою опозицією, яка використовує її в своїх агітаційних...ну влада використовує в рази більше, зрештою саме влада роздула це за допомогою закону про -анальні мови, саме януковці на попередніх виборах (у 2004) використали це, поділивши умовно Україну на два кольори. Та це уже політика, скажете ви? Так політика, політика яка чомусь пролізла у всі сфери життя нашого суспільства, яка визначає сьогодні усе, і культуру і економіку і науку з освітою, тому що успішність у всіх цих сферах напряму залежить від приналежності до того чи іншого політугруповування.
А що ж може бути, якщо Україна не захищатиме свій мовленнєвий продукт? Мабуть те, що було із іншими вимерлими мовами, - українська мова поступово марґінелізуватиметься, а з часом взагалі зникне як мова, залишившись подекуди окремими діалектами на яких розмовлятимуть між собою в глухих селах. Розумію, що мені зараз закидуватимуть фрази на зразок того, що значить вона (мова) неконкурентоздатна і т.ін., але це не зовсім так, я б сказав зовсім не так, адже давно доказано, що українська - є повноціннолю мовою, придатною до б.я. стилів не менше, а може й більше, аніж російська, польська чи німецька, проте, на відміну від цих мов, що століттями були державними і захищались імператорськими, королівськими чи ін. указами (іноді навіть такими лінґвоцидними як Емський, Валуєвський). Цими, вищеназваними, мовами навчали у школах, університетах, писали газети та твори мистецтва. Українською теж писали, правда у звязку з неможливістю видання цих книжок (через гласні і негласні заборони) український автор став переважно любителем, а не професійним письменником-літератором, професійні писаки появились хіба в совєцькі часи, та й то через злосну цензуру мусіли писати всяку соцреалістичну маячню.
У 90 ті роки у нас зявились цікаві постаті, як от Андрухович, Забужко, Жадан та багато багато інших не менш талановитих і популярних, яких читають, друкують, перекладають. Це доводить те, що українська мова зовсім не марґінальне нарєчіє, як хочуть довести росонацики, а повноцінна мова, яка зуміла вижити всупереч обставинам, що, мабуть, теж підтверджує міць...Та прийшли злосні двохтисячні і ми знову стикаємось із тим, що мову починають виживати із масмедійного телепростору, приймають закони на розширення прав інших мов, які так розширені до нєхочу...