Та чи дійсно так усе ладно в нашому домі, чи справді ми позбулись тоталітарної свідомості, чи можемо жити в свобідному інформаційному просторі, чи можемо бути віротерпимими, толерантними, цивілізованими (в европейському розумінні цього слова) вкінці кінців? Чом ми йдучи по вулиці спокійно кидаємо недопалок на асфальт, при цьому нарікаючи на те як у нас брудно, чому переходимо дорогу в місцях де це не передбачено, або на переході під час горіння червоного ліхтаря, чому посьогодні намагаємось хоч щось прихопити з собою на роботі, будь то клаптик рубероїду, канцприладдя, ксероксний папір а чи газету за минулий рік. У нас злодійська свідомість, скаже хтось, і, мабуть не помилиться, оскільки з часів заснування сересеру живемо при справжній бандитській владі. Ні не подумайте, я не хочу зараз обговорювати теми зразка "Януковіча на нари" чи т.п., я про те, що із часів Жовтневого перевороту країною правлять кримінальні елементи, а героями для простого народу вони тсали набагато раніше - згадаймо Довбуша, Коліївщину, та й навіть тих же козаків, в Росії бандюків на зразок Стєнькі Разіна чи Дубровського. У нас в крові присутня певна анархічність, певний спротив владі, якою б вона не була (монархічною, пролетарсько-тоталітарною, демократично-олігархічною і ін.), ми завжди "живьом по законам другім". Може, скаже хтось: "дуракам закони нє пісани", але тут насправді ситуація зовсім інша, бо не можна дураками і синонімічними термінами назвати народ, що дав світу Пулюя, Сахарова, Гоголя і Достоєвського, Короленка і Булгакова, Шевченка і Українку, вкінці кінців, зрештою, якщо копнути глибше, то виявиться що переважна більшість Европейських мислителів та винахідників мали українське коріння. Так у чому ж тоді причина нашої нецивілізованості? Питання мабуть риторичне, бо наша нецивілізованість, у першу чергу у відсутності цивілізованості, отака, панове, абракадабра...
Ми з вами частенько вживаємо слово совок, по відношенню до людей, що відкрито чи напіввідкрито тужать за "прєлєстямі" совєцького минулого, що не можуть пристосуватись до нових постсовєцьких умов, але чи справді тоталітарна свідомість зводиться виключно до совка, а совок тільки до бажання відродити комуністичне совєцьке минуле? Зовсім ні, бо навіть найяріший противник радянщини людина що ненавидить усе совєцьке у б.я. його проявах може мати цю т.зв. тоталітарну свідомість. У першу чергу це розкривається в несприйнятті іншої позиції, причому неважливо з питань політики, релігії чи навіть сексуальних, харчосмакових, культурнихчи ін. уподобань. Ми з вами отримали збочену свідомість у спадок від сересеру, оскільки все бачимо в чорно-білих тонах. Прочитавши твір, подивившись фільм чи прослухавши музичну композицію у нас не може виникнути думок про його художню вартість, про красу зображуваного, оригінальний погляд автора і ін., ні, ми одразу (нє ну не всі, звичайно) починаємо моралізувати тему чи ідею твору, оцінювати позицію автора не з погляду її оригінальності чи естетичний вартостей, ні, ми тупо переводимо все це в етичну площину і оцінюємо з позиції добре чи погано. Намалював художник Венеру - срамота, написав чувак поему - непотріб, бо не виховує потрібні морально-етичні цінності в...та пох..й у кого, зняв режисер кіно - замало патріотизму, немає національного чи якого там ще лиця, написав музичний твір - нєпонятно, написав Андрухович Перверзії - непотріб, бо моя тьоща нічого не схавала, а я не до кінця вдогнав, значить дєрьмо, для пролетеріяту писати потрібно.
Але найбільше така тоталітарна свідомість проявляється якраз у політиці, мабуть тому, що усі сфери сучасного життя суспільства (українського суспільства) вкрай заполітизовані. Подивіться на сучасний український політикум, і ми зрозуміємо що тоталітаризмом від нас аж тхне, особливо разить від двох крайніх ідеологій, вірніше не ідеологій а партій, які представляють ці ідеології, а це відомі усім, та не менш суперечливі "Свобода" і "КПУ". Як одні так і інші не розуміють позиції опонента, не розуміють що таке компроміс і толерантність, і я не говорю про якусь особливу толерантність, я про звичайне розуміння того, що в кожного із нас може бути власна позиція, власне розуміння тих чи інших речей, і ця позиція зовсім не є правильною чи невірною, оскільки світ не складається із двох контрасних кольорів, він набагато різнокольоровіший і у ньому, слава богу, є не тільки чорний і білий, є не тільки добре і погано, вірніше немає цього "добре" і "погано", а є тільки так і інакше, причому жоден із цих варіантів не має права на тотальне домінування.
Останніми дніми на слуху у націоналістичних (причому як російських так і українських) колах - узаконення гомосексуальних шлюбів. Безумовно, питання доволі суперечливе і пікантне, оскільки з одного боку варто зрозуміти цих гомосексуалів, які теж люди, та з іншого боку слід зрозуміти людей що жили століттями при спокійному патріархальному укладі і питання сексуальності завжди було табу. Ніхто ж не заперечує, що секс у нас був, як і одностатевий зокрема. Також суперечливі при цьому є питання усиновлення дітей і суміжних із вихованням сферах життєдіяльності, оскільки я, наприклад, розуміючи необхідність толерантності та взаємопорозуміння ніяк не можу усвідомити того, що діти будуть знаходитись постійно в середовищі переповненому сексизмом, адже чоловік і жінка в свідомості дитини є батьком і матірю, натомість при одностатевих відносинах вони лиш сексуальні партнери. Це звичайно не один із суперечливих моментів сучасної толерантності, проте такий, який, на мій погляд досі не вирішений, причому я не бачу б.я. цивілізованого способу вирішення його, виключивши всі негативні сторони та задовільнивши всіх учасників конфлікту.
Інші ж суперечності, які виникають в процесі життя і діяльності нашого полікультурного та полінаціонального суспільства насправді ж немають жодних суперечливих моментів, окрім єдиного, про який уже згадувалось, а саме невміння розуміти інкомислячих та тотальне "хто не з нами той проти нас". Одна з таких суперечностей в сучасному українському соціумі це нація, вірніше національна, чи то пак етнічна приналежність громадянина. Ми не можемо нормально сприймати представників інших націй а тимпаче рас, оскільки для нас із вами, вихованих в совкоепоху представник чужої нації апріорі - ворог, а раси - взагалі інопланетянин. Це зумовлено не тільки совком, бо іще до совка, згадаймо козаччину і коліївщину, ми з підозрою та відвертим негативом ставились до іновірців та інородців. Подивіться на сьогоднішні села, де посеред автохтонних українців час від часу попадається поселення із яскравор вираженими тюркорисами, - це яскраве свідчення, що інородці навіть проживши кілька десятиліть, навіть століть сприймались оточуючими як чужі і "змішування" між представниками різних етносів не було. В цьому плані більш відкритими були латиномовні народи Европи, які з часів Римської імперії часто зустрічали представників різних рас і етносів, також яскравим прикладом такої міжрасової толерантності можуть послужити народи Латинської Америки, які на основі такого етнічного і расового міксування могли створити нові оригінальні етнічні спільности.
Питання расової і етнічної чистоти в сучасній Европі уже, здається відпало, хоча щ час од часу воно гостро спалахує, проте переважно не через представників цивілізованої Европи, які є доволі толерантними, а якраз серед представників тоталітарних свтів, як от Близького Сходу чи колишнього СРСРу. Причиною цьому є і якраз тоталітарна свідомість, умовний поділ оточуючого світу на добро і зло, чорне і біле, добре і погане, оскільки тоталітаризм не сприймає вільнодумства, і вільнодумці в тоталітарних країнах як правило вороги народу. Таке тотальне несприйняття інакомислія ми з вами памятаємо по недалекому минулому, коли той, хто не вписувався в прокрустове ложе соцреалізму був ізгоєм, ворогом системи, а значить народу, партії іт.ін. При совку діяло просте правило хто не з нами, той проти нас, таким же правилом послуговуються тоталітарні політичні секти сучасності, будь то націоналістичні угруповування, що пропонують диктатуру одної нації, чи релігійні організації на зразок рунвірства чи т.п. язичництва, що заперечують християнське "немає ні юдея ні римлянина" пропагуючи національних богів та ідею богообраності націй.
Я завжди позиціонував себе націоналістом і патріотом, я розмовляю українською мовою, підтримую народні традиції (в силу своїх бажань і можливостей), підтримую свою церкву (традиційно українську церкву, до якої мене вперше привела бабця, а не вигадану антихристиянськими елементами рунвіру чи б.я. іншу секту), я підтримую ідею возвеличення українських героїв, я за визнання УПА воюючою стороною. Але я проти того, щоб моя позиція стала безальтернативною державною ідеологією, щоб хтось розказував яким має бути, а яким не може бути український громадянин, щоб ідея патріотизму, націоналізму чи традиціоналізму стала тоталітарною ідеологією, оскільки при тоталітаризмі сьогодні ви патріот своєї держави, а завтра ворог народу. Я проти того, щоб мої діти мали обовязок служити в збройних силах своєї держави, якою б близькою за духом не була б мені ця держава, я взагалі проти того, щоб ми з вами мали б.я. безальтернативні обовязки перед цією державою, але це справа майбутнього, я б сказав політика майбутнього. А сьогодні, щоб дочекатись до того майбутнього, будь воно світлим чи темним, ми мусимо побороти у собі цей комплекс совка, бо привид ходить поміж нас - привид тоталітаризму...
Комментариев нет:
Отправить комментарий