Балада про характер народу, чи де знаходиться кінець імперії

     

Один із великих мислителів, непамятаю вже хто то і звідкіля він був, стверджував, буцімто вивчаючи фундаментально історію можна прийти до висновку, що уряд і врядування є справжньою первопричиною характеру нороду або нації, що достоїнства і недоліки тих чи інших етносів та націй, їх таланти, слабкість, сила та енкргетика, їх освіченість чи неуцтво ніколи не є наслідком природньо-кліматичного положення, та расово-етнічних чинників даної нації. Насправді ж Бог дає людям усе необхідне для їх розвитку, а уряд знищує або примножує у підлеглих йому людях ці якості які є відпочатковими всезагальними достоїнствами роду людського. Багато філософів і мудрих мужів народилося й померло з того часу, але історія вперто підтверджує те що він мав таки рацію, бо якщо взяти до уваги одну з державних европейських націй, то протягом останніх століть можемо простежити те що клімат не змінювався ніяк, як і не мінялось географічне положення та расово етнічний склад, проте суттєво мінялись характери націй в залажності від зміни урядів або державних ладів. Візьмемо для прикладу Німеччину, Австрію чи Італію і переконаємось що все так і було
. Таким чином,  характер народу цілком визначається характером уряду який керує цим народом. Яскравим прикладом є  Німеччина Гітлера, яка суттєво різнилась із сучасною ФРН, або Веймарською республікою, попри доволі незначні історичні проміжки. Також слід зауважити що політичні процеси визначають  характер влади, а значить народ так чи інакше впливає на характер влади, бо те що прийшов до влади Гітлер у ХХ столітті в Німеччині, чи Ленін в Росії було зумовлено певними народними хвилюваннями, певним ситуативним моментом, коли характер народу, чи його настрої були співмірними із тим що отримали натомість вождя, який відповідав їх запитам та потребам. Нє, я не хочу сказати що запити і потреби росіян, українців, білорусів та інших народів Росімперії скидались до елементарного мазохізму або носили якісь суїцидальні елементи, просто визначальну роль відіграв тут менталітет сформований протягом тисячоліть рабського існування, який впирався у злосне: "коли зле сусіду, то мені добре", або "пофіг як я живу, лиш би сусід жив гірше". Але все це зовсім не природні задатки чи особливості генетичного матеріалу, оскільки нації що складаються із тих же етносів, а отже генетично тотожні, мають зовсім іншу ментальність. Все це спричинено, звичайно, багатьма чинниками, але визначальним тут є саме врядування, те що ми звемо владою світською, чи то пак земною.
      Давайте поглянемо на деякі моменти в нашій історії, і побачимо як усе це проявлялось у тих чи інших історичних умовах. От глянемо в історію на тисячу років, ну приблизно, і опинемось ми в давньоруський період, коли формувалось усе те, що ми бачимо сьогодні навколо себе. Звісно, націй іще не було, але були сформовані певні етнічні групи, які обєднувались задля спільного життя-буття, задля створення певного культурно-політичного та економічного простору. Коли зявляється нова формація Русь, то її князі (ким би за походженням вони не були) намагаються створити новий геополітичний простір, таку собі суперетнічну чи надетнічну систему, своєрідну імперію від Сяну до Дону (до речі ідея такої гіперімперії й досі маячить в головах людей). Ця надетнічна формація в першу чергу намагалась приборкати князьків які були вищими серед рівних у племінних союзах, та зробити із них феодалів на зразок Західноевропейських, а народ, який не піддавався ярму намагались силою охомутати, або винищити сильних духом, щоб залякати слабких. Для того щоб це зробити ефективніше влада вибрала саме перевірений европейський шлях релігійного просвітництва, тому була створена писемність, чи вірніше впроваджена тотальна грамотизація (згадаймо часи Ленінські, коли грамоти вчили всіх поголовно, оскільки на той час печатне слово було чи не єдимим засобом надійної пропаганди). Звісно та грамотизація не набула таких масштабів як у часи совка, проте вона була достатньою, бо мати одного грамотного у громаді досить щоб доносити слово Князя чи володаря. Немаловажну роль відіграло і християнство - безсумнівно домінантна релігія у часи Володимира, але непідконтрольна князю та його уряду, отже, слід було офіційно прийняти християнство на державному рівні, щоб поставити поруч із собою патріарха або митрополита, що наставлятиме отців восхваляти владу як богом дану і все таке. Помісне християнство стало тим обєднуючим чинником для носіїв його на цих теренах, а було їх тоді більшість. Разом із християнством поширювались розповіді про доблесних рицарів князя, про Київських князів і їх богатирів що захищають землі руські і т.ін. пропаганда. Все це вкупі створювало той грунт на якому зароджувалась якась єдність, якої в силу різних причин так і не вдалось створити, але  зародки менталітету формувались саме у той давній час.
      Занепад тої держави не став чимось знаковим для простих її громадян, оскільки політичної єдності так і не було створено, а єдність релігійна, на якій базувалась тогочасна система, залишалась і надалі. Ця єдність, стала і націєтворчим чинником у майбутньому, та первоетноси, на яких побудувалась наша нація так і не стали єдиним простором у політичному значенні аж до нового часу, навіть до його завершення в певній мірі. Дуже важливим у творенні сучасної нації було саме те, що надалі наші етноси підпадають під владу неправославних народностей, а вкупі із тим що ці етносоціуми обєднуючим чинником мали саме релігію,  дало нову  ідею для творення спільноти - ідею боротьби за віру. Саме у цій боротьбі за віру і стала формуватись нова нація, як і в будь-якій боротьбі зароджується формація. Відпочатку народ цей звав себе русами, але пізніше, коли північний сусід, взявши на озброєння ідею руського міра та Руської імперії,  перестав бути московцями, та взяв собі етнонім південних сусідів, вони взяли собі інший паралельний етнонім, який використовувався колись для означення земель північного причорномор'я.
       Та давайте повернемось до власне характеру чи ментальності, яка зароджувалась у ці часи і формувалась протягом наступних віків нашої історії. Звичайно, одним із визначальних чинників був саме рабський і васальний стан наших народностей, і кожен удільний князьок намагався вислужитись перед паном (верховним князем), все це ставало прикладом для панків менших, до голів, чи вождів громад, а далі й до старійшин роду і т.д. В таких умовах де вищий нижчого все тисне й гне виховувались наші діти, які теж виросши намагались вислужитись перед хазяїном і так далі. Що найстрашніше,  на відміну від інших народів, яким теж прийшлось пройти цей тисячолітній етап імперськості і васальної залежності, у нас цей проміжок часу тривав безперервно і майже до наших днів. Сьогодні ж, попри всі намагання скинути із себе цей тягар імперської васальної залежності та кріпацтва, ми надалі знаходимось у стані кріпаків та маримо імперськими ідеями, тобто мислимо цими категоріями. Тому, доти, доки ми матимемо уряд феодального зразка, доти будемо мати характер рабів, а значить житимемо відповідно. Звичайно що багато тут залежить від еліти і уряду, бо як ми вже писали в попередніх дописах, усе це не тільки взаємообумовлено, бо погяди та переконання залежать від властьімущих, проте, влада теж залежить від звичаїв народу. Не тільки лідери формують погляди та переконання свого народу, але й народ визначає державний лад посередництвом своїх звичаїв, тому слід позбуватись шкідливих звичаїв і йти вперед без огляду на минуле, яке насправді не таке вже й безхмарне та героїчне.