вторник, 11 ноября 2014 г.

Перехрестя і глухі кути обєктивної реальності

     

Наскільки ж обєктивною є обєктивна реальність? Попри всю безглуздість, тавтологічну недовершеність та примітивність даного запитання - воно є наріжним каменем філософської науки вцілому. Тисячоліттями люди сперечаються навколо того, чи ми бува не спимо і нам це не сниться. Ця Кальдеронівська дилема розділяє людство на два табори - матеріалістів і ідеалістів, кожен із яких має свої переваги і недоліки.
       Принципова світоглядна позиція матеріаліста стосовно світобудови доволі проста:
У світі немає нічого окрім матерії, що рухається у просторі та часі. Звісно, вважається філософами матеріалістами, що матерія і простір, а також час їх існування обєктивні, незалежно від того що про них думає людина. Все це просто і зрозуміло, на перший погляд, але чи дійсно так усе полягає, якщо копнути глибше? Одною із основних проблем, що постає перед т.зв. обєктивною реальністю матеріаліста є проблема часового простору, адже вона складається із трьох часових континуумів: минуле, майбутнє і теперішнє. Давайте спробуємо розібратись що це за мульки такі. От візьмемо, наприклад, майбутнє - це те чого ще немає, тобто його обєктивно немає, минуле - те чого вже немає, тобто у обєктивно-фізичному плані та же фігня. Тоді що  ж є насправді? Ви скажете, звісно, теперішнє, але що таке теперішнє? Згадується відоме з пісні: "Міг мєжду прошлим і будущім". Значить кажете мить, цікаво, що ж це таке мить, і скільки вона триває, якщо перевести на відомі матеріалістам величини? Думаєм, аналізуєм, розмірковуєм, і робим заключний висновок, що ця мить немає тривалості в часі, тобто рівна нулю, а нуль, як учили нас усіх у школі - це те чого нема, тобто сучасне - це те чого нема, окрім того воно розділяє те чого ще нема, від того чого вже нема. Якщо до цієї абракадабри додати іще те, що час відносний, і в різних просторових координатах він по різному протікає, ба більше, як казали давні хвільософи, тривалість часу неоднорідна, адже хто не переживав хвилини як цілий місяць і місяць як хвилини.
    Тепер давайте спробуємо проаналізувати просторову абракадабру, адже на відміну від часу, якого немає навіть на око, з простором все набагато заплутаніше, бо простір це те що ми бачимо, мацаємо, нюхаємо, тобто відчуваємо всіма органами. Простір грубо, то таке собі    вмістилище різноманітних обєктів що мають яку не яку форму, розміри, можуть бути розміщені в певній послідовності та на певних віддалях одне від одого. Хоча тут теж не все однозначно, адже з тих часів відколи існує філософія, існує питання чи є це все обєктивною реальністю чи результат роботи людського розуму. І якщо колись цим питанням переймались виключно філософи, то після виходу блокбастера "Матриця" цим питанням стали перейматись навіть пяні сантехніки і обкурені електрики. Провідні фізики завжди переймались цими питаннями, обсмоктуючи т.зв. просторово-часовий континуум хто як міг і скільки міг. Якщо взяти Ньютоні, то він, як батько фізики Нового часу, визначав час і простір як абсолюти які існують незалежно від нас і однакові для всіх обєктів незалежно від їх просторового розміщення. Та з початком віку ХХ все це знівелював великий революціонер в галузі фізики Ейнштейн, завдяки якому наука відмовилась від ідеї абсолютного часу і абсолютного простору, таким чином, наблизившись до гіпотези про Матрицю і про те що всі ми спимо і нам все це сниться - і тобі сниться, і тобі сниться - пам"ятаєте Миколайчука в "Пропала грамота"?..
     Якщо звернутись до античної філософії, то на думку прийде відоме з Платона, коли в одному зі своїх діалогів він говорить про простір як про своєрідний симбіоз мислення і відчуття, він порівнює простір із побаченим увісні. А тепер спробуємо порівняти сказане Платоном із все тим же згадуваним блокбастером, де відчуття людині замінили імпульсами які передаються від центрального компютера, де обєктивна реальність є не вмістилищем обєктів у просторі, як думав Ньютон і його послідовники, а своєрідним компютерним симулякром, який подає сигнали безпосередньо в мозок. Шотландський філософ Юм, щодо питання походження наших відчуттів прийшов до висновку, що ми поміщені в межі нашого світосприйняття, і ніколи не взнаємо що знаходиться за його межами. Він говорить про те, що питання се вирішити достименно неможливо, оскільки усе може бути і ми ніколи не зможемо цього перевірити. Ніяких доказів існування світу не існує - це не можна ні доказати, ні заперечити. Отже спимо? 

Комментариев нет:

Отправить комментарий