Веселий світ антиномій.

    

 Така вже природа людська, що все у світі людей повязано із протиріччями, на них, можна сказати, світ стоїть. От хвільософи кажуть, що думки людей визначає середовище, хоча вони ж говорять що саме середовище, чи то пак соціум, як стало модньо говорити останніми днями, визначає міркування, погляди і ментальність, якщо бажаєте, людей. Отака вона хвільософська абракадабра, як то любив балакати Мануїл Кант про свої антиномії: положення настільки ж справедливим є як і протилежність. Насправді немає сумніву, що думки людей визначаються оточуючим їх середовищем. Також сумніву не підлягає, що жоден народ не змириться з таким громадським порядком, який суперечить всім його поглядам. Та судячи з вищезказаного можна ствердно мовити що думки і погляди, а також системи цінностей засновані на них, насправді управляють світом, а властьімущі, ким би вони не були, яку функцію абсолютної чи виконавчої влади б не виконували, змушені прогинатись під ці ідеї і підкорятись їм, маневруючи в запропонованій їмсистемі координат. От подивіться на сьогоднішніх наших кандидатів, чи то вже обраних але поки що нереалізованих докінця депутатів. Жоден із них не вигадував чогось нового, тільки хотів вложитись у ту систему координат яку їм запропонував соціум.
З одного боку ця система була запропоновананими народу і він обирає той чи інший суспільний лад, та з другого все навпаки. Нє, ну якийсь полтергей - два абсолютно протилежні положення є абсолютно вірними - і думки визначають середовище, і середовище визначає погляди, у чому ж подвох? А все виявляється доволі просто, бо, як говорять усе ті ж вічнозадумані хвільософи, вони протилежні одне одному тільки на перший погляд, і тільки під певним кутом зору, і якщо той кут зору змінити, то й вірним виявиться вже протиставлення певному положенню, яке вірним виявиться під іншим кутом зору. Але якщо знайти правильну точку, подивитись на це під абсоютно вірним кутом, то зрозуміємо що ці протилежності не протистоять одне одному, а навпаки - доповнюють одне одного. Тобто одне протиріччя обумовлює інше, і навпаки, а зовсім не виключають одне одного. А також взаємообумовлюють одне одного таким чином, що якби невірнимвиявилось положення, то відповідно невірним виявилось би протиположення.
      Так у 18 столітті часто говорили, як кажуть сучасники, що державний лад будь-якого народу обумовлений звичаями цього народу. І як показує історія - це цілком вірне твердження. От історія найбільш описаної імперії Стародавного Світу каже нам, що коли зникли старі республіканські звичаї римлян, то республіка поступилась місцем монархії. Та з другого боку , не рідше стверджували що звичаї цього народу були обумовлені його державним устроєм. І як би не здавались протилежними ці твердження, як ми вже сказали вище - обоє мають рацію в своїй суті. Скільки ми б не намагались заперечувати це, винаходячи велосипед заново, ми побачимо що причинно-наслідковий звязок тут обумовлює певний круг замкнутий. Оскільки, коли звичаї кожного народу впливають на його державний устрій і в цьому сенсі є його причиною, а з іншого боку, вони обумовлюються державним устроєм, і тут уже вбачається наслідок. Так де ж вихід із цього причинно-наслідкового лянцюжка? Зазвичай ми змушені погодитись із тим що люди впливають на конституцію, а вона на людей, або вірніше на їх звичаї. Найправельнішим підходом тут буде щось на зразок взаємодії, коли кожна сторона нашого буття впливає на інші, і в свою чергу відчуває на собівплив усіх інших. От візьмемо іще одну систему цінностей що переросла в певний соціум - християнство. Можна сказати що воно дуже вплинуло на суспільний і державний лад земель де воно стало панівною ралігією, але й не слід заперечувати що держава, чи то пак устрій не вплинув жодним чином на християнство, можна сказати що він його потроху трансформував і певним чином підлаштував під себе. Якщо державний устрій сам визначає ті звичаї , на які він впливає, то, очевидно, що не йому обумовлені ці погляди своєю первинною появою,  і навпаки, якщо погляди і звичаї впливають, то само собою зрозуміло що не звичаї цей державний лад створили. Тому, щоб розібратись накінець із цією плутаниною, ми маємо знайти той історичний фактор, який призвів і саму можливість створення як державного устрою, так і звичаїв певного народу.
      Цим фактором може бути, скажімо, релігія, адже це той обєднуючий чинник що так чи інакше впливає на конституційний устрій, проте не можна однозначно сказати що він є основним чи визначальним. Практика т.зв. світових релігій вказує на те що народи які сповідують одну віру чи конфесію можуть жити при різних ступенях економічного розвитку, а відповідно і мати різну класову та й конституційну основу, крім того одна і та ж релігія може змінювати свою сутність і зміст в залежності від економічного чи політичного ладу. Згадайте часи посткомуністичні, вірніше пострадянські, бо навіть недалекий випускник середньостатистичного вузу розуміє що комунізму не тільки не було в СССР, але й не могло бути ніде при сьогоднішньому ступеню розвитку людства загалом і людини зокрема. Так от, у цей період зміст релігійних вірувань був відмінний від того що маємо сьогодні, незважаючи на те що релігійна конфесійність та релігійні вчення залишились незмінними дотепер. Чи давайте звернім увагу на радянські часи, де релігія була поза законом, але вона мала якщо не визначальну, то принаймні набагато важливішу роль у формуванні світоглядних позицій радянської людини, і це зовсім не повязано із тим що заборонений плід і все таке, зовсім ні, швидше роль тут відігравала певна сакральність, втаємниченість, бо неофіт як і матьорий прихожанин були носіями тайни реальної, що вимагала тссс...Як відомо ніщо так не обєднує як спільна таємниця, особливо якщо жоден із носіїв цієї таємниці немає бажання бути викритим у тому що він є посвяченим у таїну.Ця таїна, а також факт того що у Христа вірили набагато більше аніж у новоствореного бога Лєніна, зіграли визначальну роль у нищенні політичної системи та нових псевдорелігійних утворень, тобто погляди чи вірніше свтоглядні позиції відіграли визначну роль у творенні нового політичного  ладу та економічного устрою. Звичайно що окрім релігійного фактору немалої ролі відіграли спекулянтські кола, в яких зароджувались ринкові відносини, що формували певний спектр світських суто меркантильних та матеріально-приземлених поглядів.
       Таким чином, ми можемо з певністю стверджувати що погляди формуються в суспільстві в залежності від державного політично-економічного устрою і навпаки, а отже відповідальність за всі перепетії на політичному олімпі несуть не тільки царі, але й ми з вами, бо якби не наші погляди, бажання і устрімління, то й царі були б іншими, або не було б взагалі, бо їх існування має в першу чергу потребу тільки у тому, щоб персонально покласти відповідальність за все на одну людину, яка уособлюватиме певну спільноту. Також в ідеї царя ми намагаємось втілити бажане благополуччя, і чим скупішим і захланнішим є той чи інший народ, тим багатше, вишуканіше і розбещеніше буде виглядати їхній царьок, проте як правило такі народи будуть набагато біднішими за помірних у своїх бажаннях, ну принаймні коли спектр багатств у цих народів буде співмірним. При т.зв. демократичних суспільствах, коли у ролі царя виступає групка олігархів чи найнятих ними менеджерів, принцип залишається все тим же, тому перш ніж нарікати на владні еліти слід нарікати на себе, на свою глупість, жадність і захланність, а вони (властителі) лиш втілення наших поглядів. Отже, не вірте недалеким Людовікам що говорять ніби держава це вони - нічого подібного - держава це насправді ми...але вони - це теж ми...отака то х..ня, малята.