У час же вільного ринку здавалосяб вибір безмежний, аде той же Укрторг чомусь виставляє на полицях найбільш розрекламовані бренди, ну така вже маркетингова політика сучасної торгівлі, що квас я купую переважно Львівський, а коли зявляється на полицях Житомирський чи Кіровоградський навряд чи візьму, те ж саме зроблять інші покупці, вкінці кінців товар залежиться на полиці та покаже мінусовий гешефт, що обовязково призведе до банкрутства підприємця. Тому кожен знає що перш ніж виставити продукт на полицях магу слід його виставити спочатку в ящик, нет, радіо чи газети. Така ж ситуація є і поза сферою споживацтва продовольчих товарів, причому не виключенням є й такі здавалося б святі речі як культура, наука, освіта та мистецтво. Не оминула реклама і таку брудну річ як політика, причому не просто не оминула, але розвинулась у щось нове, у цілу науку під назвою Паблік Рілейшнз.
Відомий німецький філософ і соціолог Еріх Фром у своїй топовій праці "Втеча від свободи" підмітив, що саме деспотичне керівництво не може існувати послуговуючись одним примусом. Мистецтво управління людьми, писав Фром, якраз і полягає у тому, що виконуючи чужу волю, люди люди були певні, що діють на власний розсуд. Сучасне західне суспільство, та й не тільки вже західне, рекламує себе як відкрите, традиційно презентуючи якби своїм членам самі широкі можливості в сенсі здійсненя їх бажань і цілей. Разом із тим найважливішою задачею правлячої еліти є створення таких умов для споживачів, при яких вони б придбали саме те, що необхідно збути виробнику. Іншими словами чим більше всякої херні на складі, тим краще слід донести до споживача ідею спожиття цього продукту як найсмачнішого, найцікавішого чи наймоднішого. Як ми вже відмітили вище, це все відноситься не тільки до споживацької сфери, але й до (вибачте за слово) збуту ідей, стереотипів мислення та ціннісних орієнтирів.
Помітний приріст вільного часу сучасної людини вказує на те, що нехтувати цією важливою сферою повелителям дум людських було б вкрай нерозумно, навітьбезглуздо до піздєца. Оскільки мистецтво, чи якщо бажаєте маскультура, стала невідємною складовою проведення вільного часу у наші дні, вона використовується в якості одного із основних засобів посередництвом яких і здійснюється виховання особистостей, включаючи тих хто вважає себе вільним від всяких ідеологічних кліше істереотипів.В рекламі політичних ідей, як і інших продуктів немає особливої потреби вигадувати велосипед, чи достукуватись до розуму споживача, достатньо ненавязливо натякнути споживачу що цей продукт купують (обирають) усі інші. Чому - не важливо, головне що це подобається усім. Уміло і вчасно створити навкруг ідеологічного продукту ажіотаж - значить сильно повисити його шанси на успіх
В сучасній політиці, як і в мистецтві, головним завданням є відвести споживача від дійсності, відволікти від справжніх проблем, від неспростовних питаннь буття що постають перед сучасною людиною, яка жиє в сучасному швидкоплинному та динамічно мінливому світі. Основною ціллю реклами, своєрідної фабрики мрій є створення міфів та відволікання від реальності. Все зводиться до банального фрейдівського - абсолютизації підсвідомого та жадання задоволень. На основі цього любу хрєнь можна назвати шедевром мистецтва, а найбанальнішого мудака ледь не вождем соціального прошарку чи національної (етнічної) групи, абудь-яку духовну отраву видати за своєрідну соціальну потребу мас. У той же час людину намагаються відлякати від справжніх цінностей, від правди і моральності, замінивши їх аморальними кліше та відвертою брехнею яку хоче на рівні підсвідомості чути/бачити споживач. Все це звичайно шарлатанство вищого штибу, грубою містифікацією публіки, але в слух говорити про це не можна, особливо коли справа заходить про Паблік Рілейшнз, де існує таке собі неписане табу на цю тему, і непосвячених сюди не допускають занадто близько.
В сучасній політиці вже не обирають людину носія певних ідей, а ідеї підбирають до того чи іншого політика з огляду на певну затребуваність суспільства на ту чи іншу ідеологію, відверто брешучи що саме цейдядько справжній апологет лівизни/правизни, чесності й непідкупності і т.ін. Тобто кожна партія чи група партій підбирає для себе акторів і говорунів що стануть її лицем на той чи наступний політперіод. Далі все просто і зрозуміло - переконати потенційного виборця у тому що саме це лице є лицем справжнього ліберала, комуніста чи консервативного держиморду. Для споживача ідей головне не створити найкращу чи найдосконалішу формму політустрою, а переконати його у тому що саме ця форма є найдосконалішою, найгуманнішою та наймодернішою, чи найконсервативнішою, тобто такою що заснована на стлітніх чи навіть тисячолітніх традиціях. Та найбільшим злочином цієї вакханалії є те, що вона воює проти справжніх інтересів людської особистості, проти устремлінь людини до справжньої свободи до морального самовдосконалення , та проти вміння критично оцінювати запропоновані політикумом життєві норми і духовні стереотипи.
Тому, пані і панове політтдискутанти, перш ніж виступати за ту чи іншу ідею, перш ніж переконувати опонента в перевазі та непогрішності тої чи іншої ідеології ба носія її, задумайтесь над тим що написано вище, бо всі ці ліца с екрана за яких ви готові рвати один одному пики є лиш витворами політичної фабрики мрій, штучноствореними ляльками яких не те що постійно тримають на привязі, а ведуть за нитку ляльководи, як у ляльковому театрі, а за ними ховається жорстока натура.
Комментариев нет:
Отправить комментарий