14 признаків фашизму за Умберто Еко

В эссе «Вечный фашизм» итальянский писатель и философ Умберто Эко приводит список признаков того, что он называет «ур-фашизмом» или «вечным фашизмом».

Культ традиции; культурный синкретизм, подразумевающий пренебрежение к противоречиям в содержащих высшую истину древних откровениях
Неприятие модернизма, иррационализм. В пример приводится противопоставление «крови и почвы» «дегенеративному искусству» в нацистской Германии
Культ «действия ради действия», недоверие к интеллектуальному
Неприятие скептицизма: сомнение трактуется как предательство
Ксенофобия, расизм
Буржуазность, опора на средний класс
Национализм; одержимость теориями заговора, культивация чувства нахождения в осаде
Враг изображается как крайне мощный, чтобы последователи чувствовали себя униженными, и в то же время достаточно слабый, чтобы его можно было одолеть
Жизнь понимается как непрерывная война, а пацифизм — как сотрудничество с врагом
Элитизм, презрение к слабым
Культ героизма и культ смерти
Мачизм, сексизм, неприятие нестандартного сексуального поведения
«Избирательный популизм»: индивидуумы воспринимаются не иначе как единый монолитный Народ, чью волю выражает верховный лидер. Неприятие парламентаризма
Использование новояза
   Матеріал взято із Вікіпедії    //ru.wikipedia.org/wiki/Определение_фашизма#.D0.A3.D0.BC.D0.B1.D0.B5.D1.80.D1.82.D0.BE_.D0.AD.D0.BA.D0.BE

Матіос проти Семенченка: правд багато, а істини немає

 "Справді, головною військовою прокуратурою в системі Генпрокуратури розслідується кримінальна справа по декільком статтям кримінального кодексу, де перевіряється причетність окремих осіб до вчинення і участі у вчиненні цих злочинів, 146 стаття, 358 стаття, 366, 365, це незаконне позбавлення волі, перевищення службових повноважень, службова підробка, використання підробних документів. Як і всі останні провадження, які розслідуються, ця справа буде доведена до логічного завершення з оголошенням підозр і направлені до суду, який завжди у військовій прокуратурі проходить у відкритому режимі, окрім справи роти "Торнадо", - щось таке сказав сьогодні військовий прокурор України пан Матіос. 

       Прокурор наголосив, що є "сенс показати суспільству справжні лиця тих хто захищав і справжні обличчя не тільки в балаклаві, а справжні лиця їх в конкретних реальних діях". Сам же Семенченко раніше заявляв про те, що проти нього відкрито провадження, яке ведеться втихую, тобто слідчі дії проводяться негласно, щоб зібрати компромат, або сфальшувати його задля тиску на депутата. Ці дії прокуратури народний депутат пов"язує з бажанням скрити всю правду про Іловайськ. 

       Де тут правда а де брехня розібратись важко, адже сторонньому спостерігачу зрозуміло, що брешуть обидві сторони. А той факт, що влаштували показуху із командиром штурмзагону, тільки підтверджує, що прокурори шиють справу білими нитками. Стосовно Семенченка, то вірити у щирість його заяв теж важко, оскільки зрозуміло, що йде боротьба між двома групами з метою монополії на історичну правду, задля використання її в нових передвибоних перегонах. Впевнено можна сказати тільки одне: пани чубляться, значить хлопам будуть чуби тріщати. 

Нові вектори розслідування Смоленської трагедії

     

       Польське видання Жечьпосполіта  ( http://www.rp.pl/ ) в одній із статей за 5 лютого оприлюднила шокуючу, як на мене, інформацію. Повідомлення стосується Смоленської трагедії, яка відбулась 10 квітня 2010 року. Нагадаю, що тоді загинуло 96 високопосадовців республіки Польща на чолі з Президентом країни Лехом Качинським. Тінь, звісно, впала на російську сторону, оскільки очевидність мотиву відіграла свою роль. Основний мотив у жовтій пресі та кухонних розмовах був у тому, що Лех Качинський летів до Смоленська щоб віддати шану польським громадянам, розстріляним радянськими карателями під Катинню. Пукіну і його посіпакам така виходка була явно не до душі, адже до 90-х років Радянський Союз, правонаступником якого стала Росія, заперечував причетність своїх військовиків до інциденту. Апогеєм міждержавного протистояння могло стати і те, що Лех Качинський планував виголосити промову в Катині з приводу цих подій, тимпаче ця ж газета надрукувала текст промови напередодні, який явно не міг сподобатись російському лідеру і його оточенню. Та давайте повернемось до статті газети за 5 квітня 2016 року, адже вона, як на мене, не менш шокуюча аніж стенограма майбутньої доповіді Качинського.

Україна і третій світ, чи Україна - третій світ?

       

       Взагалі то не люблю точних наук, але люблю статистику, хоч вона і наука точна. От, наприклад, згідно наук гуманітарних ми з вами живемо в Европі і є частиною европецського цивілізаційного простору, а заразом і цивілізованого світу. А от згідно статистики ми така собі афро-азіопа, причому така суперглуха і безпросвітня, де дідько добраніч каже. Такий от собі дуалізмус економічної квазімертії. Я люблю свою землю, люблю свій народ, але ненавиджу свою країну, причому не конкретно цю, а будь-яку, що формується на цих теренах, бо вона завжди є дуже поганим господарем для своїх рабів. Чому так? То вже питання інше, і питання, мабуть, не до статистів і навіть не до істориків, а швидше до психодіагностиків, але давайте про хороше, про сьогодення і навколишню дійсність. Про те, що ми країна батраків і країна батрак.