Немитий союз чи вільна Україна?

Найбільшою загрозою для України на сьогоднішній день є Росія. Не держава РФ, не Путін зі своїм гебешним апаратом і не Митний союз зі всією економічною та політичною непривабливістю, а сама "русская інтернациональная ідєя", яка не визнає права на існування інших націй, окрім російської політичної нації.

Ми часто говоримо про геноцид, що чинила Рашка протягом століть свого існування, та не всі сьогодні хочуть визнавати його, оскільки геноцидом називають тільки геноцид, чинений проти євреїв, вірмен та ін. націй, що носив виключно етнічний (етноцид).

Україна і українці ж зазнали іншого геноциду, а саме національно-політичного геноциду, коли знищували не етнічних неросіян, а тих, хто виокремлював себе серед підданих чи то Русскаго царя, чи Савєцкай рассіі.

Історія України: реальна наукова та писана окупантом

Я уже неодноразово говорив про те, що останнім часом офігіваю від політики нашого уряду в плані відродження імперських совкових традицій, особливо стосовно Другої Світової, яку уже знову починають називати ВВВ... жах...

У чому ж це проявляється, скажете ви? А у тому, що майже на всіх без виключення каналах почали зявлятись давнозабуті радянські кінострічки пропагандонського характеру. Здавалося за десятиріччя незалежності суспільство призабуло про жахливі "Молодиє гвардіі", про вигаданих Кашевих із Касмадемянскімі, про "за родіну за сталіна", так ні, ця напвімертва субстанція знову оживає на екранах ТВ, у підручниках з історії (відредагованих новою недалекою владою) на сторрінках провладних і проросійських (що синоніми) періодичних виданнях та книгах. Можна було б багато говорити про цю т.зв. інформаційну продукцію, що виливається тоннами мукулатури та годинами ефірного часу, але не хочеться згадувати відомі Калєснічєнкапісія, профінансовані північним сусідом, чи зловісні вампірські саги Бузіни іже с нім.

Чесний бізнес як оксюморон.

Так сталось, що на минулих виборах я не голосував, вірніше я це робив цілком намірено, оскільки на сьогодні не бачу реальної сили, яка б ішла туди (у ВР) з мето щось змінити в позитивну для мене (для нас) сторону. Хочу запевнити, що ігноруватиму цей псевдовибір завжди і голосуватиму тільки у тому випадку, коли зявляться політсили, що говоритимуть (у своїх програмах) про реприватизацію та націоналізацію стратегічних обєктів, я уже не говорю про ресторани, магазини та інші обєкти малого бізнесу (будь то торгівля, обслуговування чи виробництво), той сектор економіки, який іще називають чесним бізнесом, а підприємців (малих підприємців) - чесними бізнесменами...

Я розумію, що таких насправді не буває, бо "легше верблюду пролізти...аніж багатому увійти..." та й словосполука "чесний бізнесмен" не що інше аніж оксюморон, щось на зразок рафінованого і обїждженого "веселий цвинтар".

"Семь бєд одін атвєт", або кому на Русі жить харашо...?

Найбільшими проблемами Росії, як запевняють деякі дослідники, є "дуракі і дарогі". Цю крилату фразу кому тільки не приписували і Гоголю і Салтиковцу-Щедріну і ін. російським митцям проте не важливо хто сказав, важливо що це правда.

На запитання "чому у вас такі дорги? " ми доволі часто любимо відповідати: "тому що ми бідні", а чому бідний - як правило - бо дурний...народ скаже - як завяже.

Та не зовсім про дороги і бідність йтиме мова, я хочу привернути увагу шановного панства до іншої проблеми, причина якої мабуть, у тому що ми не просто дурні, а дуже дурні і живемо в такій собі "странє дураков", вічно надіючись знайти "полє чудєс"...ну штоб нє работать і била калбаса і сєльодка (бажано) і водка (обовязково), а мова піде про ...про памятники України.
Цікава на перший погляд тема, особливо на наших постсовєцьких теренах. А так сталось, що ми із вами (хочемо того чи ні) живемо на постсовєцьких просторах, і дураки з дорогами не тільки проблема Росії, а наша теж. Та давайте бліже к тєлу, як говорять наші сусіди москалі. А цікава ця тема, у першу чергу, мабуть тим що ніде в світі, мабуть, немає стільки різнопланових, іноді ідеологічно несумісних памятників як у нас. От приміром візьмемо типову ситуацію, де в звичайному, на перший погляд, західноукраїнському селі можуть стояти памятники Степану Бандері та якомусь продажному поліцаю-НКВДшнику що воював із підпіллям, або поруч із могилою воїнам УПА (могилу як правило відновили в постсовєцькі часи) стоїть памятник радянським воїнам "визволителям" що загинули від рук "националістічєскіх бандітов". Рядові здавалося б факти, а як підкреслюють наші з вами глупства.

Карта Київької Русі

Вперше з картами я зустрівся в ранньому дитинстві, десь у 1-2 класах, коли перебираючи купку книжок, що валялись на полиці помітив маленьку книжечку синього кольору з назвою "Малий атлас мира". Не скажу що я відтоді став регулярно туди заглядати, але став періодично доставати батьків, щоб ті мені показували де там Москва (сталіца нашєй родіни), Київ, Львів чи Івано-Франківськ. Найбільше мене особисто приваблювала політична карта, оскільки там, на відміну від географічних для мене було  все зрозумілим і простим - кордони чітко окреслені пунктирними межами, країни розфарбовані у різні кольори, області, краї, республіки...усе просто і зрозуміло. Географічні чи б.я. інші викликали у мене більше відрази аніж зацікавлення, навіть попри те, що мені намагались пояснювати де там гори, де низовини, де ріки моря й океани. Великою й неозорою тоді мені здавалась наша Батьківщина (наша батьківщина Радянський Союз, писали у букварику). Дивлячись фільми і мультики про полярників я мріяв колись зробити маленький кораблик і доплисти річкою до моря, а ще краще до Північного льодовитого океану, який здавався мені н6еймовірно таємничим.

Державна мова

Взагалі, держава повинна дбати про державну мову у першу чергу, оскільки і робочі місця і податки і ще багато іншого дуже залежать від використання держмови, адже інформаційний продукт у першу чергу мовленнєвий. У випадку, коли на території держави використовуватиметься мова іншої держави, то використовуватиметься і мовленнєвий продукт цієї держави, оскільки він апріорно якісніший буде, бо там більше носіїв цієї мови. У нашому випадку таким конкурентом виступає Росія - держава більша фі заможніша, а отже, у випадку вільного використання двох мов в Україні буде використовуватись російський мовленнєвий продукт, тобто ми втратимо ринки дублювання кінофільмів, втратимо шоу-бізнес, вірніше він залишиться і продаватиме російську попсу, хоча могли б самі виготовляти такий продукт...У ранні 90ті (та й у пізні) ми мали доволі розвинутий український шоу-бізнес, згадаймо Територію А з її майже стовідсотковим україномовним продуктом, популярність учасників якої нічим не поступалась російськомовним виконавцям. Так чому ж далі пішло все шкереберть??? а мабуть тому, що не було відповідної держпідтримки, тому, що на ринок ТВ прийшли олігархи-олігофрени для яких російська фєня є рідною мовою, а підстаркувата курва - прімадонною. Безумовно, я немаю нічого проти тьоті Алли, навіть скажу більше, цілком тверезо оцінюю її талант та внесок у музичну культуру совка та рашки, але по-перше сьогодні це уже історія музики (незважаючи на гіперактивний шоубіз, який веде бабуся), а по-друге це не українська естрада не укркультура...
А що ж робити для того, щоб повернути популярність українській пісні, українськомовному контенту на ТВ, українським перекладам у кіно і т. ін? Тільки серйозна державна політика (фіскальна політика) зможе врятувати ситуацію, оскільки конкурувати з росмовою буде вкрай складно, у першу чергу через те, що набагато більша кількість мовців, а це безумовно більші тиражі, що здешевшує саму продукцію. Окрім державної підтримки мусить бути також споживацький інтерес, люди повинні усвідомити, що купуючи своє вони приносять прибуток своїй державі, а не сусідній, і ці гроші (податки у першу чергу) підуть на розбудову держави, на підручники дітям, на лікарні, на автошляхи і ін. інфраструктурні проекти (ну, ті гроші що не вкрадуть).

Хрещення Русі

Хрещення Русі, як і саме існування великої держави Київська Русь - маячня, оскільки у ті часи не могло бути жодної централізації на територіях, які помилково сьогодні вважають землями Київської Русі. А Володимирова влада, якщо й поширювалась за межі Києва, то максимум у межах сьогоднішньої області, ну декількох прилеглих до неї районів відсили. Що ж до самого християнства на території сучасної України, то воно почало своє поширення в часи апостольські, і уже в ІІІ ст. н. е. відома т.зв. Скіфська єпархія. Щодо Володимира, то тут слід, мабуть, швидше говорити про його хрещення, а не Русі, чимало жителів якої уже були охрещені, та й достатньо було язичників, юдеїв, мусульман, а якщо до цього додати те, що Скіфська єпархія проіснувала аж до ІХ ст. то міф про Володимирове хрещення взагалі втрачає здоровоглуздість та правдоподібність. Це проста казка, замовлена князівським агітпропом, які прагнули загарбати побільше земель...Українські християни, як доленосну подію відзначають хрещення Русі Св. Володимиром. Це справді було чудово, проте, до того було ще й Аскольдове хрещення, а дехто з дослідників вважає, що можна виділяти й хрещення киян, здійснене св. Ольгою. Навернення до Христа мешканців Русі відбувалося довго по Володимирові, й не завершене ще й досі.