Реклама двігатєль прогреса, або хто творить для нас кумира.

    Ми з вами живемо в епоху реклами, і як би хто не заперечував це твердження, як би хто не огризався та не розказував що він незалежний від реклами і все робить так як він хоче і думає - це неправда, бо не ви вирішуєте що саме їсти, яку музику слухати, які книги читати, у якому клубі чи ресторані відпочивати, за вас вирішують інші - рекламні креатори на замовлення тої чи іншої фірми чи глобальної корпорації. В сьогоднішніх умовах тотальної інформатизації ви навіть пасту для взуття чи штани купуєте під приказом рекламодавця. Часто  доводиться чути щось на зразок того що я ношу цей бренд тому що він мені найбільше до вподоби, але напрошується запитання на кшталт чим вам не подобаються костюми від Баби Марусі, адже це не менш цікавий і самобутній бренд. Я пию Кока Колу бо вона найкраща, а я пив Буратіно, і воно теж найкраще, але пив я його не тому що її пив Марадонна чи Ігор Бєланов, а тому що за мене цей вибір зробив Совторг. Нє, я б міг звичайно прийти до магазинуц де в святкові дні був Байкал і сказати що хочу Кока Коли, але у кращому випадку побачив би здивоване лице тьоті Моті, а в гіршому почути декілька ласкавих на кшталт: "Хлопчику, піздуй звідси", або "я тобі дам зараз таку каку".

Чи може кухарка правити дежавою, а багатий увійти до Царства небесного

  

Наше місто невеличке і на перший погляд доволі затишне, проте в останні роки, незважаючи на далеко не мегаполісне населення ми стикнулись із проблемою заторів, причому ця проблема звалилась нам на голову якось непомітно, ну як "сніг на голову" (вибачте за тавт). Та мова трохи не про це, вірніше зовсім не про це.

    Одного літнього дня послала мене дружина на базар купити два кілорами помідорів. Уж паслала так паслала...У звязку з тим що поруч з ринком непроглядні затори я залишив авто задовго до цієї затористої території. Двадцять хвилин ходьби, думав, не зашкодять. Купивши те за чим послали я повільно вийшовши з-під куполу ринку почув різкий гуркіт грому, який віщував що до машини навряд чи доберусь сухим.

Як Порошенко уніатом став.

 

Нещодавно в мережу просочилась інформація про те, що Петро Порошенко, він же Чоколядка, він же диякон УПЦ МП та за сумісництвом Президент України став уніатом (прихожанином УГКЦ). Наскільки ця інформація правдива сказати важко, адже навіть з огляду на те що нічого у цьому протизаконного немає навряд чи Петро Олексійович признається у своїй "зраді" Московському патріарху. А взагалі фотографій що вказують на релігійну приналежність нашого гаранта зявилось чимало, особливо нашумівшими стали фотки де глава держави виступає в ролі диякона УПЦ МП.
    Взагалі то, на мою думку, приналежність глави держави до тієї чи іншої конфесії не мала б турбувати громадян, адже релігія у нас відділена від держави, а люди мають повне право сповідувати ту релігію, яку їм хочеться, будь то православіє, католицизм чи навіть первісні культи, але ситуація із російським православієм не така однозначна, адже РПЦ важко назвати церквою в сучасному розумінні цього слова - це швидше підрозділ ФСБ , чи іншої структури підпорядкованій РФ. Тому приналежність глави держави до одного із таємних підрозділів держави що знаходиться в стані війни з нами як мінімум небажане...
    Щодо цієї фотки, то звичайно варто було б підтвердити її автентичність, а також при можливості час коли вона була зроблена.

Прощавай зброє, або операція інавгурація

   

 Попередній Президент попри всю свою сучність та антиукраїнськість був доволі веселим хлопцем, адже майже кожен його виступ, майже кожна публічна зява супроводжувалась певними хохмами. Згадаймо інавгурацію, вінок по голові, та й узагалі, Ютьюб ряснів пріколами із виступів праффєсара. Церемонію інавгурації Януковича, здавалось, не забудемо ніколи, особливо фрагмент із дверима, що відмовились бідолаху впускати до ВРУ. Ніби й нічого дивного, ніби й завжди були такі упси, і Ющенка інавгурація супроводжувалась певними невдалими кадрами, проте у Яника це все сприймалось як певні знаки. Як виявилось пізніше, так воно й було...
    Інавгурація Чоколядки привернула до себе увагу в цьому плані особливо, адже всі вже готувались до чогось такого, мабуть і Порошенко вжив усіх необхідних заходів. Проте уникнути непорозумінь, як бачимо, не вдалося. І ось маємо черговий знак, який може й не такий крикливий як у Яника, проте не менш загадковий і багатозначний. Кажуть, навіть сам гарант перейнявся цим серйозно і декілька днів після інавгурації не зявлявся в ефірах, попри всю складність та напруженість у державі.
    Що ж може означати цей знак? Роззброєння? Падіння нашої армії чи може навіть держави? А може просто це символ того, що наші вояки складуть зброю у випадку нападу кремлівських збройних сил? У будь-якому випадку це знак нехороший, якщо не сказати більшого. А більше заключається у тому,  як стало відомо із неофіційних джерел, що Петро Порошенко відправив солдат, які брали участь у почесній варті, до гарячих точок. Вірніше відправило їх командування, хоч офіційно значиться, що солдати туди відправильсь добровольцями. Інформація, звісно, вимагає уточнень і перевірки, хоча правду ми і так не взнаємо ніколи, адже відверта грабіжницька політика нової влади, яка вже вдається до зухвалих спроб затягнути паски малозахищених верств населення, збільшивши як комунальні послуги, так і споживчі ціни за допомогою зниження курсу гривні... А от спробували б знизити доходи буржуйчикам-чиновникам...

Люстрація мать парадка.

Люстрація потрібна, як моєму котові кастрація, а то вже весь змарнів, цілий покусаний і довго так не протягне. Така ж ситуація з Україною, бо ці колишні все далі й далі намагаються нас залишити в багні владного тоталітаризму та бюрократії. Тільки наголошую вже вкотре і думаю не даремно повторюсь що люстрацію слід проводити тотальну, бо не можна залишати хоча б частину прогнивших бюрократів на керівних посадах.
Спробую навести один приклад і все стане на своє місце. Напередодні прийшов документ із одного міністерства із однією бюрократичною вимогою подати певний звіт, який є прогнившою данню забутому совку. Цей звіт настільки точно і тонко характеризує дебілізм і повну нівеляцію системи, що кожного разу коли я отримував листа від цього керівника мінісрерського департаменту, згадував відоме Пушкінське "Каґда жє чьорт вазьмьот тєбя...".

Особливості кадрової політики Президента, або знову українофоби.

Іще вчора я дуже радів новим призначенням нашого гаранта, адже завжди радію коли бачу молоді обличчя у владі, бо переконаний стовідсотково що тільки свіжий погляд і молоді менеджери є шляхом до успіху, тільки у такому випадку можна розраховувати на поступ та на успіх. Старі пердуни у владі призводять виключно до застою, що підтвердив відомий застой сересерський. Молодь же, це саме той контингент що може вести країну у завтра, яке належить їм, але й не слід забувати про традицію, хранителем якої є якраз покоління старше.
Сьогодні ж проаналізувавши ху із ху з новопризначених прпийшов до висновку що не так усе ладно у нашому політикумі, адже до влади знову йдуть непатріоти і українофоби. Дуже шокував мене, якщо не сказати більшого, наш новопризначений голова АП, який виявляється злосний україножер (ну не такий як Табачнік, а зовсім іншого роду). Ця фігура виявляється рясна не тільки вдалими менеждерськими діями у сфері преси, а й служінням російському царьку Пукіну, про що говорить і нагорода Ради Федерації. 

Як я обісрався, або мітинг на підтримку курсу Президента.

     

Багато хто з шановного панства, мабуть, вважатиме мене запроданцем і рагулем, але я все ж розкажу вам одну історію з мого життя. Відбувалось це у Києві, якогось року якогось числа під час якихсь незрозумілих мітингів невідомо якої синьобілої партії.
      Одного літнього дня, прогулюючись у тіні під густими заростями вулиці Прорізної, близь якогось управління по релігіям чи що там іще, зустрів я свого давнього придавнього товариша. Той ввічливо розпитав як справи, чим займаюсь і т.ін.. Я, звісно ж, перепитав у нього, незважаючи на те що мені теж пофігу. Так і зав'язалась розмова. Спочатку Андрій, дізнавшись що я працюю в одному із інститутів НАНУ, та що ця робота пов'язана з літературою. запропонував курнути косяка, якого витягнув зі звичайнісінької пачки з-під Парламенту.  "Парламєнт куря живьош нє зря", - виринув чомусь слоган у підсвідомості. Ми відійшли праворуч від проїзної частини і в тихому куточку, та все ж таки на видноті, стали потягувати чергуючись запашний димок коноплі. При посередництві задушливої спеки мене розвезло на всі сто, через що я чомусь не дуже то усвідомлював що відбувається, і мені  стало здаватись, що за нами стежать двоє мусорків, які стояли неподалік нас. Андрій мене трохи заспокоїв, він авторитетно сказав, що ці двоє підійшли щойно, і що не могли навіть бачити як ми тут курили, проте "ізмєна" не полишала мене ще довгий час. Після того, як ми покурили по одній цигарці, рушили в бік Хрещатику, аби взяти парочку форнетті, ну щоб перекусити, самі розумієте. Розмова все зав'язувалась більше і Андрій розповів мені, що зараз іде на мітинг Партії регіонів, де обіцяють 150 гривень за чотири години помахування стягом. Спочатку я відхрестився і сказав що це бандити і це неприпустимо, та після розмови з товаришем, який також противник цієї партії, зрозумів, що це вже не так і страшно, тимпаче мій стяг може взяти хтось інший.