Люстрація мать парадка.

Люстрація потрібна, як моєму котові кастрація, а то вже весь змарнів, цілий покусаний і довго так не протягне. Така ж ситуація з Україною, бо ці колишні все далі й далі намагаються нас залишити в багні владного тоталітаризму та бюрократії. Тільки наголошую вже вкотре і думаю не даремно повторюсь що люстрацію слід проводити тотальну, бо не можна залишати хоча б частину прогнивших бюрократів на керівних посадах.
Спробую навести один приклад і все стане на своє місце. Напередодні прийшов документ із одного міністерства із однією бюрократичною вимогою подати певний звіт, який є прогнившою данню забутому совку. Цей звіт настільки точно і тонко характеризує дебілізм і повну нівеляцію системи, що кожного разу коли я отримував листа від цього керівника мінісрерського департаменту, згадував відоме Пушкінське "Каґда жє чьорт вазьмьот тєбя...".

Особливості кадрової політики Президента, або знову українофоби.

Іще вчора я дуже радів новим призначенням нашого гаранта, адже завжди радію коли бачу молоді обличчя у владі, бо переконаний стовідсотково що тільки свіжий погляд і молоді менеджери є шляхом до успіху, тільки у такому випадку можна розраховувати на поступ та на успіх. Старі пердуни у владі призводять виключно до застою, що підтвердив відомий застой сересерський. Молодь же, це саме той контингент що може вести країну у завтра, яке належить їм, але й не слід забувати про традицію, хранителем якої є якраз покоління старше.
Сьогодні ж проаналізувавши ху із ху з новопризначених прпийшов до висновку що не так усе ладно у нашому політикумі, адже до влади знову йдуть непатріоти і українофоби. Дуже шокував мене, якщо не сказати більшого, наш новопризначений голова АП, який виявляється злосний україножер (ну не такий як Табачнік, а зовсім іншого роду). Ця фігура виявляється рясна не тільки вдалими менеждерськими діями у сфері преси, а й служінням російському царьку Пукіну, про що говорить і нагорода Ради Федерації. 

Як я обісрався, або мітинг на підтримку курсу Президента.

     

Багато хто з шановного панства, мабуть, вважатиме мене запроданцем і рагулем, але я все ж розкажу вам одну історію з мого життя. Відбувалось це у Києві, якогось року якогось числа під час якихсь незрозумілих мітингів невідомо якої синьобілої партії.
      Одного літнього дня, прогулюючись у тіні під густими заростями вулиці Прорізної, близь якогось управління по релігіям чи що там іще, зустрів я свого давнього придавнього товариша. Той ввічливо розпитав як справи, чим займаюсь і т.ін.. Я, звісно ж, перепитав у нього, незважаючи на те що мені теж пофігу. Так і зав'язалась розмова. Спочатку Андрій, дізнавшись що я працюю в одному із інститутів НАНУ, та що ця робота пов'язана з літературою. запропонував курнути косяка, якого витягнув зі звичайнісінької пачки з-під Парламенту.  "Парламєнт куря живьош нє зря", - виринув чомусь слоган у підсвідомості. Ми відійшли праворуч від проїзної частини і в тихому куточку, та все ж таки на видноті, стали потягувати чергуючись запашний димок коноплі. При посередництві задушливої спеки мене розвезло на всі сто, через що я чомусь не дуже то усвідомлював що відбувається, і мені  стало здаватись, що за нами стежать двоє мусорків, які стояли неподалік нас. Андрій мене трохи заспокоїв, він авторитетно сказав, що ці двоє підійшли щойно, і що не могли навіть бачити як ми тут курили, проте "ізмєна" не полишала мене ще довгий час. Після того, як ми покурили по одній цигарці, рушили в бік Хрещатику, аби взяти парочку форнетті, ну щоб перекусити, самі розумієте. Розмова все зав'язувалась більше і Андрій розповів мені, що зараз іде на мітинг Партії регіонів, де обіцяють 150 гривень за чотири години помахування стягом. Спочатку я відхрестився і сказав що це бандити і це неприпустимо, та після розмови з товаришем, який також противник цієї партії, зрозумів, що це вже не так і страшно, тимпаче мій стяг може взяти хтось інший.

Сьогоднішня революція загнулась ...

Сьогоднішня революція загнулась не встигши розродитись. Передчасні роди, спричинені масовим побиттям студентів, винних у якому стали чомусь шукати в високих урядових кабінетах, призвели до того що дитя не витримало агресивного середовища і дало дуба. У першу чергу не вижило дитя під назвою "революція" через те, що занадто мало виношене в лоні матері, а вже потім через те, що його не тим кормили. Перша причина мабуть таки неорганізовіаність та відсутність лідера якому б довірилась основна частина вийшовшого на вулиці студенства. Ще однією з причин слід назвати, мабуть, те що революція носила вузькополітичний характер, бо замість того, щоб вимагати зміни влади, вона чомусь стала вдаватись до незрозумілих закликів відставки уряду і Президента. Ці високі державні інституції теж якимсь чином відносяться до влади, але не як реальна влада, а швидше як символ влади, бо скажімо Президент, яким х..єм він би не був, є лиш фотомордою на стіні відомчих кабінетів. І чи буде ця фотка з простреленою головою, а чи буде вона з підписом ЗК - наглості та зухвалості цього підстаркуватого бюрократа вона не применшить.

Роздуми про патріотизм, або як убити дракона в собі

   

Ми живемо в часи інформаціократії і ЗМІ сьогодні насправді не четверта влада, а перша, саме вони визначають наші бажання, думки і переконання, хоча владні еліти, з другого боку, визначають напрями діяльності цих засобів. Стосовно інформації, то ми завжди отримували її під наглядом т.зв. еліти - вожді, старійшини, жреці і ін. сильні нашого світу визначали що і як ми повинні засвоїти, яку інформацію і кому можна отримати а яка - зась. Прості смертні ніколи не знали кухні творення цієї інформації, і по мірі віддалення вас від інфоцентру, кількість, правдивість, а заразом і якість інформації яку ми отримували знижувалась. Та у будь-якому випадку сукупність інформації робила своє - створювала сутність яку ми називаємо особистістю, і усі наші погляди, переконання насправді не були "нашими", а тільки відображенням закладеної в наші мізки інформації, у кращому випадку - її трансформацією у гіршому ж - взагалі відзеркаленням.

Секс совок і гомофобія

   

Секс...Секс - доволі цікаве слово, на яке, більша половина народжених в Сересері, реагують доволі неадекватно. Його говорять переважно пошепки з певною іронічною посмішкою на вустах, його не говорять перед дітьми, та й узагалі ця тема у нас є таким собі неписаним табу. А що ви хочете від людей, які родились в країні де сєкаса не було? Досі пригадую той відомий (тому що перший) телеміст з Америкою (здається з Бостоном), де середньостатистична радянська жінка вперто балакала до мікрофона що "сєкаса у нас нєту", і вона мала рацію, бо його у нас дійсно не було. Розумію, що багато хто почне зараз мені перечити, розказуючи про те  звідки ми з вами взялись і т.ін., але взялись ми з вами із радянських роддомів,  і зачали нас у звичайнісіньких совкових хрущовках і сталінках, або шевченківських рустикальних хатках. І всьо там нормально було...

Тоталітаризм як пізнє сектантство

Ці тоталітарні секти на зразок комуністів, фашистів, монархістів, нацистів чи націоналістів уже забембали, пора створювати секту пох..стів. Ні з однієї сторони я цілком нормально ставлюсь до націоналізму як ідеології, але не як ідеології тоталітарної, націоналізм може бути присутнім у вихованні, в освіті (наприклад вивчення історії в школах) але аж ніяк у державній ідеології у формі чітко вираженого тоталітарного законодавства. Стосовно комунізму, то він, безумовно можливий, але тільки тоді, коли керуватимуть машини, коли нас вирощуватимуть як овощі (згадаймо "Матрицю")...Монархізм же взагалі смішний на сьогодні, адже навряд чи хтось (хтось психічно здоровий) повірить у божественну сутність потомків середньовічних розбійників на зразок Каролінгів, Меровінгів чи Габсбургів. Щодо нацизму, як крайньої форми націоналізму, то взагалі мовчу, адже навіть відкинувши масові вбивства євреїв, про які багато хто кричить, що вони не були присутніми в історії ІІ світової, - нацизм ідеологія ворожа за своєю сутністю, адже вважає що одна нація вища за інші. Нацизм, на відміну від інших ідеології на сьогоднішній день присутній в державі Ізраїль, наслідки чого ми бачимо в новинах щодня, і взагалі, якби не підтримка світового співтовариства, то "расово-нечисті" сусіди цієї держави не залишили б мокрого місця від ізраїльської "нациської джамахірії". Такого життя як в Ізраїлі, прихистку неонацизму, я б наприклад не хотів, уявіть собі, жити, щодня думаючи чи наступна ракета розминеться з моєю хатою і чи не буде вона начинена злосними бактеріями, хімічною отрутою чи ядрьоною бомбою купленою в недалеких російських генералів...