Історія як засіб шахрайства та безумовного закріпачення.

         

Чимало суперечок останніми роками навколо політики, у нас в державі не цікавиться політикою хіба що...та ні...всі цікавляться у тій чи іншій мірі. Політика там, політика тут, політика в телевізії, політика в газетах, всупермаркетах, на білбордах посеред міста та й вздовж автострад, на парканах сіл і містечок, скрізь і всюди вам намагаються впарити політичну ідею, завдяки якій вас безбожно облапошать. Хтось скаже, що час такий, але це неправда, бо час такий був завжди, нам завжди намагались впарити в мізки якусь хрєнь, завжди пропонували підтримати того чи іншого доброго пастиря, який нам обіцяв подовжити ланцюг, або попустити гайки в ярмі. І ми з вами йшли за ним, іноді зі зброєю в руках, іноді з бюлетенями, а деколи тупо без зброї на танки, намагаючись втопити в крові ворога свого пана, хоча варто було б втопити його самого.

Сльози буття, або як не бути схожим на інших.

Усім нам довелось родитись в Странє савєтов, хотіли ми того чи не хотіли. Нічого такого на перший погляд, країна як країна, яких навкруг...хоч греблю гати. Та ця країна, незважаючи на всю свою реальність обєктивну виглядала доволі фантастично. От беру до рук видання 89 року із гучною назвою "Антиутопии ХХ века", вгорі меншими синіми літерами такий собі епіграф - "Фантастика 2" (досі не знаю що вона означає). Така собі дивна антологія (дивна як для 89 року, коли совок може уже й загнивав та ще не остаточно розклався) що містила романи і повість трьох майстрів жанру антиутопії: Замятіна, Гакслі й Орвела. Читаю Замятіна - ... твою мать, Гакслі - та же х..ня, відкриваю Орвела - Гамерика й голі баби...совок совок совок...навкруг совок і більш нічого...Жах, та найбільше вражає те, що ця фантастика майже ідентична нашій радянській дійсності, ну вражаюча тотожність, хіба що назви лідерів та ін зашифровані і замість совкових імен на зразок Даздраперма чи Владлен тут номера. Повість Орвела тут вирізняється дещо, оскільки ферма більше нагадує часи розбудови сересеру. Вражає те, що основою цих антиутопій, вірніше наскрізною ідеєю їх, навіть я б сказав обєднавчою ідеєю став займенник "ми", що мав затмити його близнюка в однині. Суспільства що описувались у цих фантастичних романах були майже ідентичні тоталітарному совку, учасниками, чи то пак заручниками якого ми з вами були в недалекому минулому.
     Чому я згадав ці романи, які читав ще в підсвинкуватому дитинстві, а напередодні перекладаючи книги, проріджуючи їх на полиці в кімнаті, щоби відібрати непотрібні та відложити до загашнику? А згадав тому, що сьогодні хочу привернути увагу шановного паньства до насильного заганяння всіх без виключення у загальноприйняті кліше, про намагання держави, якою б вона не була, створити ту антигуманну єдність під вищезгаданою назвою "ми". Щоб ніхто не вирізнявся з толпи. Взагалі то тоталітарність тих чи інших суспільств найкраще простежити пустивши по вулиці екстравагантно і неординарно вдягнену людину, якщо на цю людину, яка відрізняється від основної маси будуть звертати особливу увагу то ступінь тоталітарності високий, якщо ж не звертатимуть уваги, то суспільство доволі вільне і не заяложене тоталітарними комплексами. У тоталітарному суспільстві бути "як всі" - вища міра блаженства, і чим менше ти вирізняєшся від усіх тим ти нещасніший і самотніший - що синоніми. Які мають бути усі, було окреслено на чергових зїздах, продумано партією і урадом...
       Ніколи не хотів бути схожим на інших, отакоїї...дійсно, завжди намагався відрізнятись. Розумію, що відрізнятись потрібно розумом, але намагався відрізнитись дурістю, а що поробиш, якщо розуму не настільки багато як дурості, щоб за його допомогою бути інакшим, зрештою дурість - це відсутність розуму, що абсолютно прирівнюється до того, щоб я відрізнявся серед інших розумом, але про що то я? А я про те що розум і дурість речі співставні, якщо й не ідентичні.
      Одна із книг Нового Завіту говорить, що той що має розум зможе порахувати число звіра. Цікаво говорить книга, проте не зовсім зрозуміло, чому три шестірки і що взагалі є то шість -  магічне число, чи проста літера що вказує на імя когось от число 6 в кирилиці співпадає з літерою "з" - літерою з якої починається дане слово, цікавий збіг, чи не так? Буквоїдство взагалі цікава катавасія, тут аналізуючи кожну букву, кожне слово, словосполучення чи речення у тексті можна дійти неймовірних висновків, особливо це стосується древніх текстів написаних мертвими, напівмертвими архаїчними мовами.

Хвороблива сутність патріотизму

  Я не люблю їздити громадським транспортом, особливо в міських автобусах чи то пак маршрутках, але іноді так складаються обставини, що приходиться сідати в ту чи іншу маршрутку, щоб уникнути дощу чи банально встигнути кудись. То ж сьогодні я відмовився від  мокнення двадцять хвилин під дощем на користь п’ятнадцяти хвилин в задушливому смердопахнючому «Богдані». Як завжди з гучномовців лунала якась попсова мелодія, в даному випадку когось із представників українського шоубізнесу. Доволі дивно, заходячи в маршрутний транспортний чути українськомовну пісню, тому на відміну від інших разів я став вслухатись у те, що лунало із динаміків. Коли закінчилась пісенька якоїсь співачки з доволі дивною назвою (не то Лама не то Антилопа) по радіо продовжилась раніше розпочата розмова з одним із представників націоналістичної партії. Інтерв’юер щиро доказував правоту своїх доводів, переконуючи у тому, що націоналізм, та ще й зразка початку минулого століття, – єдиноправильна та єдиновірна політична ідеологія для сучасної України. Голослівні гасла, якими швиряв дядько направо й наліво, спочатку викликали у мене подив, а пізніше й невимушений сміх.

Гомо звірус, або кому вигідна ворожба людська.

   

 Ніколи не думав, що Україна, якої так прагнули наші батьки, з мрії перетвориться на таке чудовисько яке ми маємо сьогодні. А починалось то все з мрії про те, що ми побудуємо незалежну державу з заможним суспільством, громадянам якого заздритимуть усі близькі й далекі сусіди. Я згадую ті романтичні часи - пізні 80-ті, коли відроджувалась українська національна ідея, коли ми вірили в те, що житимемо в новому українському домі, де буде соціалізм із людським обличчям, натомість отримали капіталізм зі звірською мордою...
    Ми живемо в суспільстві, де спокійно без докорів сумлінь і правових наслідків можна убити людину, де свобода совісті означає право вільно і головне безперешкодно (юридично) обманювати людей, шарлатанити, наносити тілесні і моральні ушкодження. У нас стало моральною нормою, коли лікар не надає медичну допомогу хворому, коли сумнівається в тому що отримає достатній хабар. Ми звикли до думки про те, що міліціонер може ограбити "похлєщє" рафінованого злодія, а у випадку коли вам буде потрібна допомога того ж таки мєнта ви будете ним зігноровані, ну якщо не заплатите згідно прейскуранту або не є його начальником безпосереднім чи опосередковано. Навкруг нас гори сміття, і ми з вами не гребуємо тим, щоб викинути чергову порцію його в місця для цього не призначені, ми не нестимемо упаковку морозива чи цукерки до смітєвого кошика, а просто і безсовісно викинемо його будь-де. Це наслідки совкового минулого, скажете ви, але це не зовсім так, оскільки нас учили зовсім іншому...

Плач на розвалинах Бандерленду

 

Тоді...у 1991 році разом з закатом доби "совєтіко" ми мріяли про свій Бандерленд від Сяну до Дону, про міфічну, омріяну поколіннями свободу про те як нам віддадуть казкове золото Полуботка, як наша діяспора повернеться додому інвестуючи доляри в економіку, про фазенду "хоч би в оренду"...Пройшло двадцять з гаком років, опісля того щасливого дня, як ми зуміли віддати свій безцінний голос у скарбничку нашої незалежності, як почали будувати свою вільну Україну, але...дехто скаже що віз і нині там, застряв десь в совку, дехто скаже що ми посунулись назад, ще інші стверджуватимуть що у нас побільшало свободи, вільнодумства і ін благ. Де ж правда, хотілося б розібратись??? А давайте спробуємо...

Гітлер Сталін і дєнь пабєди.

 

Якось так уже історично склалось, що період травень-червень є періодом загострення суперечок між просталінськими і проукраїнськими, антирадянськими силами. Основною причиною цього стало мабуть те, що це період між т.зв. "днем перемоги" і днем нападу нацистів на совітів.
  Найгостріше у таких суперечках, як завжди стоять питання хто краще Сталін чи Гітлер, а також яка з існуючих на той час систем (радянська чи німецька) була кращою для українського народу. Якщо, наприклад, узяти військовий час, то , безумовно, звірства чинені і одною і другою злочинними організаціями (СРСР і Третій Райх) можна списувати на військовий час, на конюнктуру, на непорозуміння та садиські наклонності (вибачійте за русизм) рядових учасників подій, але якщо взяти межі перед війною і після неї, то вимальовується чітка злочинна вертикаль капаесесу, організації яка чинила геноцид і звірські убивства во імя соціальної справделивості, якої так і не добилась за 70 з лишнім років існування.

Божевільні думки вголос

Куди не глянь доводиться бачити постійні заклики до спротиву владі, скрізь пишуть про ті чи інші форми правління, будь то демократія, анархія, монархія і т ін. Одні закликають до стабільності, інші до відвертого непослушанія і спротиву, інші говорять що такий спротив має організувати сам народ ітдітп.
Хотілося б розібратись де собака зарита, кому потрібно те чи інше, і чи можливі б.я. революційні чи еволюційні зміни в Україні без згоди на те політичних (злочинних апріорі і не тільки в Україні а і в усьому світі) еліт. А давайте розберемось із тим, що ми із вами мали в історії (недалекій історії яку ще не встигли сфальсифікувати остаточно). А мали ми з вами декілька спроб незалежності, мали декілька спроб зміни ладу, але все це було зроблено не нами, а нашими сусідами, а українці? - українці завжди приймали ті правила які давала влада, і завжди приймали ту владу, якій вдалось нас відбити в іншої. Народ завжди був інертним і безхребетним, і якщо приймав участь у тих чи інших політичних чи військових ігрищах, то тільки на чиїсь стороні, на стороні того чи іншого хитруна-володаря, що захотів всєм владєті. Будь він українцем росіянином чи німцем - без різниці - завжди бувши противником, опонентом і тираном для простого народу.
Сьогодні нас із ваи знову намагаютьзя розділити на частини за етнічним, лінгвальним,політичним чи б.я. ін принципом. Одні ведуть на марш антифашистів, хоча самі є фашистами, інші організовують мітинги опозиції, хоча насправді є частиною тієї ж антинародної влади, будучи всього лиш меншим злом. А ми з вами ідемо (ідемо переважно за гроші, або просто через те, що заблудились) на ці дійства, накаляємо ситуацію, іноді віримо в ці дебільні ідеї настільки, що готові один одному голови розбивати, деякі готові організувати чергову бійню во імя того чи іншого спритника що назвав себе вождем. Надіюсь, що таке не призведе до бійні зразка 40-х, коли брат убивав брата во імя дурнуватої ідеї рівності та братерства...
Ми не можемо з вами усвідомити що немає протирічь між русскоязичними і україномовними, що не варто бити в голову опоненту тільки через те, що він за Партію Регіонів, що не жиди винні у наших з вами негараздах чи москалі, а є тільки ми і вони. МИ - народ, люди на яких тримається уся ця наволоч, працею яких користуються усі ці вожді, будь то регіанали, свободівці, камуністи чи ін. -істи...
Ось до прикладу марш антифашистів??? Які в сраку антифашисти??? - а хто тоді фашисти? трудяги на зразок вас із іншого регіону, бо вони говорять іншою мовою? А може варто придивитись поближче, може слід глянути на буржуїв, які відібрали ваші фабрики і заводи, що захопили землі, ріки, озера і моря, що побудували собі замків у курортних зонах за рахунок нашої бідності. Подивіться уважніше, вони йдуть попереду маршу антифашистів, їм вигідне ваше протистояння, їм потрібно, щоб хлоп-хлопу голову розбивав, щоб ви бились за храм, за бюлетені, за вивіску державною чи регіанальною мовами...
Бандера чи Сталін, Хмельницький чи Ян Казимир, Пьотр чи Мазепа ??? А посрати...так панове, посрати, нехай історики розбираються хто що робив, хто чим займався, у будь-якому випадку кожен із них був простою людиною, не святим, а зухвалим грішником, який вирішив що має право бути вищим серед рівних, не слід серед них вигадувати кумирів, бо жоден із них не був ідеалом...Більше того, правди нам уже не довідатись, оскільки уся наша історія (не тільки наша) так сфальшована і переписана, в угоду царям вельможам і володарям, що там правдою і не пахне.Так же фальсифікується наша сучасність...

Я от згадую одного дядька, який прийшовши на урок (а були то часи радянські) у якості ветерана. Довго він розказував усякі нісенітниці про війну, довго вихваляв партію і уряд (так було треба), але якось, через два три роки у приватній розмові відверто сказав, що ніякого геройства насправді не було, герої рад союзу срали в штани під німсецькими танками, і забували метнути гранату у відїжджаючий танк, що давив гусеницями їх однополчан що не встигли заскочити до рову...а герої...герої, сказав він, це ті, що зуміли у цій бойцні вижити і не убити жодної людини, а не ті, хто в екстатичному стані, зумовленому переважно неперебоним страхом, лягали під гусениці танка чи прикривали грудьми дуло кулемета дзота...
Тому ражду вам ігнорувати усякі призиви до боротьби, не йти один проти одного на заклик чергового хитровиїбаного вождя, а будувати дім, виростити сина і посадити дерево...а далі...далі надіятись на боже провидіння...ну десь так...