Евроінтеграція по українськи, як вибір між танками і геями.

 

Ніколи не думав, що питання вступу України до Евроунії може мати стільки протирічь, зокрема у поглядах простого українського обивателя на цю здавалося б давно вирішену проблему. Найбільше дивує, а іноді й лякає реінкарнація совкової риторики з приводу нашого приєднання до "загниваючого Заходу". Та чи совковою є ця риторика питання доволі спірне, оскільки Росімперія, як формація азійська за своєю сутністю завжди намагалась переконати проевропейську частину своїх громадян у тому що Европа це зло, що тільки Русская Праваславная манархія єдиноправильна і богоугодна. Але якщо в часи батюшкі царя та безпросвітньої темноти кріпацької а пізніше посткріпосницької Рашки протиставлення православія католицизму було цілком

прийнятним, то з приходом більшовицької влади таке протиставлення себе вичерпало через атеїстичність Капаесесу на чолі з батюшками Лєніним і Сталіним. З появою нової російської формації під назвою СССР поганий імідж заходу створювався за допомогою підконтрольних ЗМІ та "залізного занавісу", який став своєрідним непроглядним заслоном для середньостатистичних громадян страни савєтав.

Ми не бидло - бидло не ми?

Мене завжди захоплювали євреї, ну в тому плані що вони ніколи не забувають своїх, більше того, ви вбєте одного жидка, а вони звинуватять вас у вбивстві ледь не цілої нації. От подивіться на цей центр Візенталя, який чітко виконує закон "око за око зуб за зуб", вишукуючи пристарілих дідків, які вже й забули про ті давні часи,  якщо й були дійсно злочинцями, а не стали жертвами чергового єврейського міфу. От українців сталінці поклали мільйонами, навіть десятками мільйонів - і натомість жодного відповідного центру, жодного прізвища злочинців - одні герої Совєцького Соузу.